Відомий замах на Гітлера: чому зірвалася операція “Валькірія”?

Однією з найзагадковіших і найтаємніших сторінок історії Німеччини дослідники називають операцію “Валькірія” – замах на Гітлера у липні 1944 року, який мав змінити хід історії. Її очолив офіцер із залізною волею Клаус фон Штауффенберг. Однак Гітлер вижив, а нацистський апарат, хоч і похитнувся, але не впав. Як змовники проґавили шанс зупинити війну й чому навіть відчайдушна мужність виявилась безсилою? – відповіді на ці питання й у XXI столітті продовжують шукати дослідники різних країн. Далі на berlinyes.

Останній шанс Німеччини

Змова проти Гітлера не виникла раптово. Вона зріла роками – з того самого моменту, коли фюрер, завдяки своїй бурхливій риториці й блискавичному популізму, перетворився з маргінального політика на абсолютного володаря Третього Рейху. Адольф Гітлер мав чимало ворогів і всередині власного режиму, у вищих ешелонах армії його зневажали ще до того, як він став диктатором. Аристократична еліта вермахту – нащадки прусських офіцерських династій – не сприймали цього “сірого капрала” серйозно. Для них він був плебеєм із фанатичною риторикою, самозванець, який не мав права керувати Німеччиною. Проте не лише походження Гітлера викликало спротив. Чимало офіцерів із демократичними переконаннями щиро побоювалися, що фюрер приведе країну до загибелі. І мали рацію.

Але рішучість діяти з’явилася лише тоді, коли Німеччина почала програвати війну. Сталінград і Нормандія стали вирішальними не лише на фронтах, а й у свідомості генералів. Однак фюрер і далі жив у паралельній реальності з вірою у диво-зброю, волю нації та власну незламність. Змовники ж усвідомлювали: якщо його не зупинити, то на Німеччину чекатиме не лише поразка, а повний крах. У 1944 році офіцери дійшли думки: якщо прибрати Гітлера до вторгнення американських та радянських військ, то є шанс запропонувати капітуляцію на вигідних умовах. І почали діяти.

Змова честі Клауса Штауффенберга

Але, як це нерідко трапляється, між ідеєю та дією пролягла безодня. Вищі чини армії або боялися, або відмовлялися бачити очевидне. Одні трималися за присягу, інші – за свої пости. До того ж і серед самих змовників не було єдності. Однак настав час рішучих вчинків, і рішучі люди знайшлися. Таким був керівник операції Клаус фон Штауффенберг – людина значуща і вольова. Розумний, інтелігентний, справжній аристократ, походження зі старовинної шляхетної родини ніби обумовило його місію – повстати проти злочинного режиму.

Зустріч зі спільниками фон Тресковим і Шлабрендорфом стала для Штауффенберга доленосною. Він приєднався до Опору, але невдовзі після цього рішення пережив трагедію, яка могла його зламати. Автомобіль офіцера наскочив на міну, Клаус втратив око, праву руку, два пальці на лівій руці й зазнав численних поранень. Те, що він залишився живим, було дивом, але Штауффенберг все одно продовжив ризиковану гру зі смертю. 

План, який мав змінити хід історії

Операцію назвали “Валькірія” на честь скандинавських воїтельок, які збирали душі загиблих на полі бою. Змовники планували використати резервну армію, яка мала боротися з внутрішніми заворушеннями, для захоплення найважливіших державних структур, арешту лояльних до Гітлера посадовців та ліквідації ключових елементів нацистського апарату. Першим і найважливішим кроком мало стати усунення фюрера. 

План передбачав скоординовані дії водночас у Растенбурзі, де була ставка Гітлера, та у Берліні, де здійснювався контроль за телебаченням, радіо, штабами СС і гестапо. Штауффенберг мав особисто підкласти бомбу під час наради в “Вовчому лігві”, а потім негайно вилетіти до Берліна. Після вибуху, коли Гітлера не стане, змовники збиралися одразу ж захопити владу й повідомити країні про смерть диктатора, щоб не дати прибічникам Гітлера організувати спротив. Весь ризик у замаху на вбивство в операції “Валькірія” взяв на себе Штауффенберг – герой, який протистояв нацистам.

День, що міг зупинити війну

Коли настала вирішальна мить, Штауффенберг зайшов у нараду вже після Гітлера. Швидко й непомітно активував таймер, поклав портфель із вибухівкою під стіл та залишив приміщення. До вибуху залишалися лічені хвилини, коли доля зіграла злий жарт: офіцер Брандт випадково спіткнувся об портфель і відсунув його далі від фюрера. Вибух був потужним, загинула більшість присутніх. Але Гітлер, отримавши опіки, порвані барабанні перетинки та обпечене волосся, вижив, завдяки відсунутому портфелю. Згодом Брандт, який врятував фюрера, отримав посмертно звання генерал-майора.

Штауффенберг, впевнений в успіху, терміново вирушив до Берліна, сподіваючись захопити владу. Але натомість зіткнувся з хаосом та загальною розгубленістю офіцерів. На жаль, більшість генералів, які могли б підтримати змовників, залишилися вірними живому фюреру. Командувач резервної армії Фрідріх Фромм, дізнавшись про невдачу, наказав негайно арештувати спільників. Він намагався приховати сліди змови, влаштувавши вночі на 21 липня трибунал, який завершився миттєвими розстрілами.

Коли час пішов у зворотному напрямку

Але й сам Фромм не уникнув кари. Його стратили у березні 1945 року за “незадовільне виконання військового обов’язку та проявлене боягузтво”. Жорстокий вирок часу, який нагадав подвійному зраднику, що боротьба з тиранією – це не лише справа відваги, а й момент вибору. Лише один з учасників змови зважився йти до кінця – командувач німецькими військами у Франції, генерал Карл фон Штюльпнагель, який таки реалізував план перевороту. У Парижі наказав заарештувати понад 1200 есесівців, гестапівців і офіцерів, відданих фюреру, столиця Франції ненадовго звільнилася від влади нацизму.

Але звістка з Берліна про невдалий замах стала для нього ударом у спину. І замість того, щоб боротися до кінця, фон Штюльпнагель відпустив усіх затриманих й оголосив операцію навчанням. Цей жест став не лише спробою зберегти обличчя, а й визнанням поразки. Його одразу ж відкликали до Берліна і 30 серпня 1944 року стратили як державного зрадника. Лють Гітлера була безмежною. Змовників катували, їхні родини переслідували, хвиля репресій затопила вермахт. За даними, які ґрунтуються на архівах гестапо, у справі про змову 20 липня було заарештовано близько 7 000 осіб. Майже 5000 із них повісили або розстріляли.

Чому Валькірія програла дракону?

Досліджуючи причини, чому замах виявився невдалим, історики дійшли висновку, що втрутився випадок в особі полковника, який переставив вибуховий пристрій. Оскільки цей замах був далеко не першим, в оточенні Гітлера були певні, що сама доля оберігає їхнього лідера. Та й сам фюрер щиро у це вірив. Втім, сучасні дослідники переконані, що не варто лише звинувачувати долю. Адже справжня трагедія полягала у тому, що реальний спротив тирану почався надто пізно, коли дракон вже перетворився на багатоголову гідру. Треба було діяти набагато раніше.

Однак було ще одне пояснення невдалого замаху. Історики припускають можливість втручання радянської розвідки. Як би це не було фантастично – на перший погляд. Насправді ж Сталін добре знав, що ті, хто планував очолити Німеччину після вбивства Гітлера, не були зацікавлені у мирі з Москвою. Майбутній лідер Людвіг Бек і претендент на місце верховного головнокомандувача фельдмаршал Ервін фон Віцлебен планували домовлятися лише з Лондоном і Вашингтоном. Радянський Союз не входив у коло їхніх симпатій. Штауффенберг поділяв цю думку, курс нового уряду планувався на мир тільки із Заходом. Відтак смерть Гітлера могла зруйнувати плани СРСР і тільки поглибити хаос, у чому радянські керівники були зовсім не зацікавлені. Так, версія про втручання радянських агентів досить слабка, однак має право на існування.

Змова, яка програла, але не зрадила

Так. замах, запланований на 20 липня 1944 року, не зміг змінити хід війни. Рейх агонізував ще майже рік, доки нацистам довелося капітулювати. Але змова, яка не досягла мети, все ж таки залишила свій слід в історії. Не стільки політичний, скільки емоційний. Адже у країні, де мовчання було шансом на виживання, знайшлися люди, спробували врятувати свою батьківщину. Ці німецькі офіцери зробили вибір, на який більшість в оточенні фюрера так і не наважилися. І протягом подальших десятиліть вибух операції “Валькірія” продовжував нагадувати не лише берлінцям, що навіть там, де володарює страх, все одно залишається місце для сумніву, гідності й опору. Ці сміливці не змогли змінити історію. Але очистили свої імена від злочинів нацизму.