Ціна зради берлінки Стелли Гольдшлаг

Посібники нацистів – злочинці чи жертви? Це питання часто піднімали газетярі різних країн після падіння нацистської Німеччини під час судів над військовими злочинцями. Окремо стояла у цьому переліку Стелла Гольдшлаг (Stella Goldschlag) – єврейка, яка разом із чоловіком Рольфом сприяла арештам сотень земляків, яких згодом депортували до концентраційних та винищувальних таборів. Про долю цієї жінки писали книги, у 2024 році на екрани вийшов фільм “Стелла. Життя”, в якому німецький кінорежисер Кіліан Ридхоф (Kilian Riedhof) намагався знайти баланс у зображенні героїні, ставлячись до неї зі співчуттям як до жертви та водночас – не приховуючи жахливості її вчинків. Але якою була насправді Стелла Гольдшлаг – жінка, яка стала страхом для кожного єврея, який переховувався у німецькій столиці у роки нацизму, а у повоєнній Німеччині перетворилася на втілення найвищого зла? Далі на berlinyes.

Дитинство зірки з багатьма прізвищами

У неї було багато прізвищ і подвійне ім’я – Стелла-Інгрід, яка народилася у липні 1922 року у самому серці Веймарської республіки. Ця шанована берлінська родина вважалася інтернаціональною, що тоді було модно й навіть престижно. Батько Гергард Гольдшлаг був музикантом, викладачем, композитором і дописувачем до культурної преси, називав себе німецьким євреєм. Його дружина Тоні Лермер – єврейка з Австрії.

У родині пам’ятали про своє коріння, проте не надто на цьому наголошували. Гольдшлаги бачили себе передусім німцями, жили заможно, належали до берлінського середнього класу. Стелла росла, як і личить зірці – в атмосфері обожнювання, захоплення та вседозволеності. Батьки не шкодували грошей і часу, щоб дівчинка отримала все найкраще: освіту, одяг, виховання. З дитинства вона була впевнена, що її призначення – сцена, джаз і слава, життя бачилося, мов нескінченне кабаре: світло софітів, музика, бокали шампанського, оплески та гроші. 

Зірка темряви

Стелла відвідувала Європейську художню академію, прагнучи стати модельєркою, співала в єврейському джазовому гурті. У жовтні 1941 року вийшла заміж за керівника ансамблю Манфреда Кюблера. За місяць до цієї події всі євреї Берліну уповні відчули на собі тягар нацистської влади. Як і інші земляки Стелла була змушена носити жовту зірку Давида. Про сцену довелося забути, жінку перевели на примусову працю – спочатку на завод “Siemens”, потім на виробництво боєприпасів. Але був у тому й позитив – уникнення депортації. Але вже у лютому 1943 року під час так званої “фабричної акції”, коли гестапо проводило обшуки у фабриках та крамницях, почалися арешти останніх євреїв у Берліні. 

Стелла потрапила до облави й уникла арешту лише завдяки світлому волоссю, блакитним очам і тому, що матір працювала поруч, тоді обидві вдавали німкень. Чоловіку Манфреду пощастило менше: його затримали й депортували до Крімцима, де він, ймовірно, загинув. Після облави родина Гольдшлаг пішла у підпілля. Старий знайомий Стелли з академії Гюнтер Рогофф виготовив для неї фальшиві документи. У черзі до магазину навесні того ж року Стелла познайомилася з актором Рольфом Ісааксоном, який мав єврейське походження, але зовні скидався на італійця. Романтичні стосунки розвивалися стрімко.

Руйнування ілюзій

Примарний спокій обірвався у липні 1943 року. У пабі Стеллу впізнала знайома Інга Лустіг, яка працювала донощицею на службі гестапо. Жінку одразу ж затримали, почалися допити та знущання. Її били, вимагали видати Гюнтера Рогоффа, але Стелла не знала, де він. Бранку перевели до жіночої в’язниці на Бессемерштрассе. Там вона перебувала недовго: поскаржившись на сильний зубний біль, домоглася дозволу відвідати стоматолога за межами тюрми і змогла втекти. Повернувшись, знову переховувалася з батьками, однак свобода тривала недовго. Незабаром гестапівці заарештували всю родину.

Після кількох нових допитів Стеллу та її сім’ю внесли до списку на депортацію. Але гестапо зробило пропозицію: співпраця в обмін на життя. Її коханець Рольф погодився, Стелла теж зробила вирішальний вибір, який переслідував її потім усе життя. Обидва пройшли навчання у гестапо і стали членами “Jüdischer Fahndungsdienst” – “Єврейської пошукової служби”. Цей підрозділ складався з 20 єврейських колаборантів, знаних як “грейфери”, які вистежували євреїв, що переховувалися у Берліні. За кожного арештованого платили 200 рейхсмарок.

В обіймах зла

База “Jüdischer Fahndungsdienst”містилася спершу у транзитному таборі на Гроссе Гамбургерштрассе, згодом – у підвалі єврейської лікарні. Грайфери мали зброю, документи, не носили зірку Давида, їм забезпечили окремі кімнати, харчування та свободу дій. Колаборанти підпорядковувалися есесівцю Вальтеру Добберке, якого дослідники вважають одним із загадкових представників берлінського гестапо. Стелла та Рольф стали найвідомішими мисливцями на євреїв у столиці, бо добре знали, кого і де шукати. Часто діяли у нічних клубах, кав’ярнях, навіть на цвинтарях – скрізь, де ще могли з’явитися євреї, які трималися за уламки нормального життя.

Стелла з її янгольською зовнішністю, сталевим поглядом і фатальною харизмою стала майстринею у вербуванні жертв. Один із чоловіків, який зумів пережити війну, згадував: ця фрау підійшла до нього на вулиці, благаючи про допомогу. Виглядала втомленою та голодною, тому він запросив дівчину до пабу й одразу опинився у лещатах гестапо. Краса Стелли була смертельною. Після завершення Другої світової війни журналісти називали її “білявою відьмою” та “білявою отрутою”, що уповні відповідало дійсності. Для берлінських євреїв, які ховалися у підвалах та на горищах, ця жінка була не просто загрозою, а легендою жаху.

Жінка, яка зраджувала своїх

Скільки людей виказала Стелла Гольдшлаг, достеменно не відомо. Одна з жертв Голокосту Інга Дойчкрон, якій пощастило вижити, пізніше згадувала, що фрау Гольдшлаг мала репутацію людини, яка безпомилково виявляла євреїв та перебіжчиків. Її боялися та зневажали, а ім’я стало символом зради. Перше велике падіння Стелли сталося не після війни, а у лютому 1944 року. Попри відчайдушні протести й сльози перед обергрупенфюрером Добберке, батьків жінки депортували. Не до концтабору Освенцим, як багатьох, а до Терезієнштадта, що у Чехословаччині. Вона ще встигла надіслати їм хліб, отримала кілька листівок. Але у жовтні Гергарда і Тоні Гольдшлаг перевезли до Аушвіца-Біркенау, де вони загинули. Тим часом Стелла та Рольф почали сваритися, щоб утримати “мисливську пару”, у жовтні 1944 року Добберке змусив їх офіційно одружитися, але це не допомогло. Вони розлучилися.

У лютому 1945 року Стелла зійшлася з Гейно Майсло, який вцілів після затримання, завдяки туманним зв’язкам із вищими нацистськими колами. Дочка Стелли Гольдшлаг – Івонн, яка народилася у жовтні того ж року у селі Лібенвальде, так ніколи й не побачила свого батька. Зрадниці довелося тікати зі столиці, переховуючись і від німців, і від радянських військ, які вже наступали на Берлін. Після падіння столиці Третього Рейху Гольдшлаг таки впіймали, доньку відібрали та передали у названу родину. Більше вони не побачилися.

Свідок, кат, жертва

Спочатку жінка намагалася переконати всіх, що є жертвою, що її залякали та змусили. Але щойно її особу та справжнє минуле виявила єврейська громада Берліна, всі виправдання стали марними. Для тих, хто вижив, Стелла Гольдшлаг була втіленням зради, колабораціонізму та смертельної байдужості. Їй поголили голову, зганьбили прилюдно, потім передали радянській владі. Трибунал не вагався: 10 років каторги, з них 2 роки – у колишньому концтаборі Заксенгаузен. Потім були в’язниці у Торгау та Гогенеку, обидві – у радянській зоні, яка пізніше стала територією НДР. Після звільнення зрадниця повернулася до Західного Берліна, але всі надії на нове життя розбилися об жорстоку реальність. Донька Стелли Гольдшлаг відмовилася з нею спілкуватися, Івонна не бажала мати нічого спільного з тією, кого всі вважали чудовиськом. 

Але то був ще не край для Стелли. У 1957 році почався новий процес, один із таблоїдів Західного Берліна виніс на першу шпальту статтю “Єврейка відправила всіх своїх друзів до газових камер”. Західнонімецький суд звинуватив Гольдшлаг у співучасті у масових вбивствах, свідки описували її як холодну, цинічну та жорстоку грейферин, психіатри називали психопаткою з шизофренічними проявами. Вона намагалася захищатися, казала, що стала жертвою єврейської змови через гарну зовнішність. Однак це не допомогло. Суд врахував, що підсудна прагнула врятувати батьків, але Стелла продовжувала діяльність грейферин і після їхнього арешту. Їй присудили 10 років ув’язнення, але врахували вже відбутий термін у радянських таборах, тому новий термін Гольдшлаг не відбувала.

Зрада як виживання?

У новій Німеччині Стелла почала нове життя – тихе, провінційне, майже зразкове. Знову змінювала прізвища, але незмінно залишала собі друге ім’я – Інгрід. Звикла до ролі добропорядної лютеранки, антисемітки з упорядкованим побутом і відпрацьованими жестами пристойності. Виходила кілька разів заміж, жила у містах, де її не впізнавали. Але потім мисливицю на євреїв знову знайшли, і зробив це колишній однокласник, єврейський біженець, журналіст і публіцист Пітер Віден.

І колишня грейферин піддалася спокусі слави. З’явилося інтерв’ю зі Стеллою Гольдшлаг, вона дозволила однокласнику написати й видати книгу про своє минуле. Фрау здалося, що вже нема в кого й нема за що перепрошувати й можна нарешті сказати правду або принаймні свою її версію про зраду як виживання. Однак саме ця помилка стала фатальною. Публікація книги здійняла хвилю обурення. Всі скандали неодмінно висвітлювалися у газетах. Люди знову пригадали Стеллі її злочини, 72-річну фрау почали цуратися ті, хто до того не знав про її минуле. Донька зрадниці – Івонн так і не виявила бажання спілкуватися, вона емігрувала до Ізраїлю, де працювала медсестрою. Обрала професію рятувати життя на противагу діяльності матері. 

Останнє рішення Стелли Гольдшлаг

Що саме підштовхнуло цю жінку до фатального кроку, сказати важко. Причину смерті Стелли Гольдшлаг з’ясували швидко, а от мотиви так і залишилися невідомими. Можливо, розчарування в людях, які не змогли зрозуміти та пробачити. Можливо, катування совісті. Але у 1994 році вона вистрибнула з вікна своєї квартири, обриваючи власне життя так само раптово й безжально, як колись обривала долі тих, кого віддала нацистам. Після війни ім’я Стелли Гольдшлаг стало символом колабораціонізму та моральної деградації у часи геноциду. Її історія – це не просто хроніка співпраці з гестапо, це розповідь про те, як у безвиході людина здатна обрати зло. І про те, що зрада може мати вродливе та усміхнене обличчя, але при цьому – вкрай смертельне.