Вибух у мюнхенській пивній “Бюргербройкеллер” восени 1939 року і портфель зі смертю на нараді 20 липня 1944 року – саме ці дві події найчастіше згадують, коли йдеться про спроби вбити лідера нацистської Німеччини. Скільки замахів на Гітлера було за роки його правління точно невідомо, за різними даними – понад 40. Частина з них так і залишилася у кресленнях і таємних розмовах, деякі зірвалися через випадковість. Лише одиниці дійшли до фінального етапу. Суспільству про ці епізоди майже нічого не розповідали, всі замахи, вдалі чи ні, маркувалися печаткою “таємна справа Рейху”. Понад 10 таких спроб ініціювали самі ж німецькі офіцери. І все ж таки історія вирішила по-своєму – фюрер загинув не від кілерської кулі, а від власної. Далі на berlinyes.
Салат із наслідками
Перший сумнівний епізод, який пізніше почали називати замахом, трапився у 1932 році, ще до того, як Гітлер прийшов до влади. У розкішному берлінському готелі “Кайзергоф” після обіду кільком особам із його оточення стало зле. Сам Гітлер теж раптом надовго зник у вбиральні. Комуністична преса зловтішно повідомляла: мовляв, поїв салат і довго мучився. Керівництво НСДАП одразу ж заговорило про спробу отруєння. Поліція провела розслідування, але підозри не підтвердилися, жодних звинувачень не висували.
Смерть у тіні диктатури
9 лютого 1932 року баварський політик Людвіг Аснер вирішив вдарити по майбутньому фюреру не шаблею чи пострілом, а папером. З Франції він надіслав Гітлеру листа, аркуш був просякнутий смертю: отруйна речовина, здатна проникнути в кров через дотик. Варто було розгорнути конверт – і через кілька секунд той, кого мільйони сприймали як месію німецької нації, міг би знепритомніти, стати інвалідом або померти в агонії. Аснер не залишив записок, але зробив фатальну помилку – почав вихвалятися. Машина безпеки спрацювала бездоганно: лист перехопили, конверт з отрутою адресат не отримав. Цей месник не увійшов до хроніки гучних змов, його справа залишилася в архівах гестапо як чергова спроба вбити Гітлера.
Бомба у валізі
У 1936 році німецький єврей Гельмут Гірш, якому виповнився лише 21 рік, взявся за справу, яку назвав своєю особистою війною проти тиранії. Він належав до підпільної антигітлерівської організації “Чорний фронт” і привіз до Нюрнберга 2 валізи з вибухівкою. Гірш планував підірвати редакцію нацистської газети “Der Stürmer” і штаб-квартиру НСДАП. Але його схопили ще до того, як він устиг реалізувати задум. І хоча головною версією гестапо був замах на символи режиму, під час допитів Гірш нібито зізнався, що збирався знищити Гітлера, який мав приїхати до Нюрнберга. Було це зізнання добровільним чи вирване під тортурами, дослідникам не вдалося з’ясувати. У 1937 році Гірша стратили на гільйотині.
Стрілець психіатричної клініки
У 1937 році, коли Третій Рейх готувався до демонстрації сили та величі, почастішали акти відчайдушного спротиву. У Берліні поліція затримала Йозефа Томаса – пацієнта психіатричної клініки, який прогулювався поблизу рейхсканцелярії з двома пістолетами “парабелум” у кишенях. Виявилося, що він – майстерний стрілець, який відкрито заявив: мав намір вбити Адольфа Гітлера і Германа Герінга. Після затримання про його долю нічого не відомо, не збереглося жодних офіційних свідчень та вироків. Можливо, він став однією зі сотень жертв політичних чисток.
За кілька тижнів після цього інциденту пролунали постріли біля Берлінського палацу спорту. Стріляли по машині фюрера, який прямував на мітинг нацистів. Свідки описали стрільця як високого чоловіка у формі СС, який зник безслідно. Попри масштабні пошуки, особу нападника так і не встановили.
Теолог зі Швейцарії на крок від ката
У жовтні 1938 року до Берліна прибув 23-річний швейцарський теолог Моріс Баво, озброєний автоматичним пістолетом. Він вважав, що саме Гітлер є відповідальним за загрозу нової війни й вирішив діяти самотужки. Спочатку чатував біля резиденції фюрера, а потім у Мюнхені на річницю “пивного путчу” зайняв місце на трибуні гостей за кілька метрів від маршруту процесії, яку очолював Гітлер. Проте несподівана зміна маршруту зірвала його плани.
Але месник не здався. Моріс виготовив фальшивий рекомендований лист і спробував потрапити до Гітлера на особисту зустріч, видаючи себе за журналіста. Проте бюрократична машина рейху затягувала процес, тому інтерв’ю так і не відбулося. У січні 1939 року Баво на останні кошти намагався виїхати з Німеччини до Парижа без квитка. Його заарештували, вилучили пістолет і фальшивий лист. Після тривалих допитів Баво визнав плани вбивства фюрера, у 1941 році його стратили на гільйотині.
Підпільний генерал і вибух від польського опору
Наступний замах планувався восени 1939 року, цього разу удар планували у Варшаві. У підземних тунелях польського підпілля готувався масштабний акт спротиву. Генерал Міхал Токаржевський-Карашевич разом із бойовиками накопичив понад пів тонни динаміту, щоб підірвати “парад перемоги”, на який 5 жовтня мав прибути Адольф Гітлер. Однак через зміну маршруту параду операція провалилася, Гітлер не з’явився у запланованому місці. Але натомість через місяць вибух прогримів вже у Мюнхені.
Останній удар Георга Ельзера
Цей замах самотужки підготував нікому не відомий тесля Георг Ельзер із невеликого містечка Гермарінген. У серпні 1939 року він влаштувався на оборонне підприємство, звідки поступово виніс понад 100 шашок динаміту та 120 капсул-детонаторів. Щовечора після роботи Ельзер відвідував мюнхенську пивну “Бюргербройкеллер”, де непомітно виготовляв заглиблення в одній із колон залу. Вибір закладу був невипадковим, там щороку 8 листопада Гітлер виступав із промовою на честь “пивного путчу”.
Напередодні візиту фюрера месник заклав бомбу з 2 годинниковими механізмами у колоні. Вибух мав статися під час промови Гітлера, яка зазвичай тривала близько двох годин. Проте того разу фюрер завершив виступ раніше і залишив залу за 7 хвилин до того, як спрацював механізм. Внаслідок вибуху загинули 8 осіб, ще понад 60 отримали поранення. Ельзера затримали того ж вечора на кордоні зі Швейцарією. Його катували, добиваючись зізнання у шпигунстві на британську розвідку, але чоловік наполягав, що діяв самотужки. Після 5 років ув’язнення у концтаборах та численних катувань Ельзера розстріляли 9 квітня 1945 року за наказом Генріха Гіммлера – за місяць до падіння Третього Рейху.
Лікер, що не вибухнув
Один із найвишуканіших і водночас найзухваліших замахів на Адольфа Гітлера стався 13 березня 1943 року. Учасники змови з-поміж офіцерів вермахту вирішили підірвати фюрера за допомогою вибухівки, захованої у пляшках з-під лікеру “Куантро”. План був частиною великої змови, ініційованої групою військових, які розуміли, що Гітлер веде Німеччину до катастрофи. Офіцер Фабіан фон Шлабрендорф передав підполковнику Гайнцу Брандту пакунок із вибухівкою, той мав летіти з Гітлером зі Смоленська до Німеччини.
Щоб не викликати підозр, фон Шлабрендорф представив вміст пакунка як подарунок, що мав виглядати звичайним алкогольним сувеніром. Однак пристрій не здетонував. Ймовірною причиною провалу дослідники називають низьку температуру у салоні літака, яка призвела до замерзання детонатора. Усвідомивши невдачу, фон Шлабрендорф негайно вирушив до Берліна, зустрівся з Брандтом і вилучив вибухівку. Завдяки холоднокровності й оперативності йому вдалося уникнути розкриття змови принаймні на певний час.
Фатальний стіл
Історична іронія полягає у тому, що через рік після цієї спроби, 20 липня 1944 року, той самий Брандт, вже у званні полковника, загинув під час іншого замаху на Гітлера. Саме він випадково пересунув портфель із бомбою Штауффенберга під масивний дубовий стіл, чим частково погасив силу вибуху. Гітлер знову залишився живим, а Брандт загинув. Фабіана фон Шлабрендорфа після провалу липневої змови заарештували й засудили до страти. Але вирок так і не встигли виконати, бо у травні 1945 року офіцера звільнили американські війська. Про бомбу у портфелі через багато років зняли фільм “Операція “Валькірія”, це відео про замах на Гітлера повністю відтворює атмосферу, яка панувала тоді у столиці Третього Рейху.
Коли мовчання – зрада
Це лише частина з темного архіву німецької історії – доказ того, як навіть диктатора переслідував страх через можливі та реальні замахи, які здійснювали на Гітлера. На жаль, не завжди перемагала справедливість, а вибух змінював хід історії. Ці факти нагадують: навіть у найтемніші часи, коли здається, що надії немає, все одно знаходяться ті, хто здатен ризикнути життям заради справедливості. Замахи на Гітлера – не лише спроби знищити диктатора, а й прояви непокори та внутрішнього спротиву, які назавжди залишили слід у минулому. Скромне нагадування, що навіть один голос і одна дія можуть змінити хід історії, якщо не мовчати і не здаватися.