У Берліні за часів нацизму рух опору не був масовим, але саме він став внутрішнім доказом того, що навіть в атмосфері тоталітаризму залишалося місце для вибору. Це був впертий спосіб зберегти людську гідність там, де її системно нищили. Берлінка Гільда Коппі (Hilde Coppi) належала до тих, хто не прийняв правил гри, нав’язаних нацистським режимом, і свідомо стала на бік спротиву. Разом із чоловіком Гансом вона входила до складу організації “Червона капела”, яку у 1942 викрили гестапівці. Далі на berlinyes.
1933: рік, що змінив життя Гільди
Гільда народилася у травні 1909 року у родині Раке, її повне ім’я – Бетті-Гертруда-Кете. Виросла у берлінському районі Мітте (Mitte). Дитинство видалося нелегким: батько помер, коли дівчинці виповнилося 5 років, статками опікувалася мати. Сім’я тримала невелику крамницю з продажу шкіряних виробів та різних господарчих дрібниць, доходів ледве вистачало на життя.Тому Гільда рано навчилася відповідальності та брала приклад з матері.
У 1925 році вона вступила до місцевої бізнес-школи, але вже через два роки навчання довелося терміново шукати роботу, бо крамницю продали. Влаштувалася асистенткою та реєстраторкою до лікарні, бралася за все, що давало стабільний заробіток. Навчалася у вечірній школі, щоб завершити освіту.
Як і для багатьох німців, переламним став для дівчини 1933 рік. Коли владу захопив Гітлер, атмосфера в країні різко змінилася, почалося відкрите переслідування політичних опонентів. У вечірній школі Гільда познайомилася з комуністами, які пояснювали дівчині, що відбувається насправді, як склалася політична ситуація у світі.
Від розмов до мережі спротиву у Берліні
Спочатку для Гільди нацизм був “політикою від влади”, що відчувалося у повсякденному житті, у настроях людей, у тому, як раптом почали зникати знайомі. У 1940 році вона познайомилася з Гансом Коппі, що визначило її подальшу долю. Чоловік вже мав досвід боротьби: до 1933 року організовував протести, а у 1934 році вперше опинився у концтаборі. Тоді йому пощастило вирватися з неволі.
Але навіть після цього Ганс не полишив спроб щось змінити та об’єднував навколо себе однодумців. Серед них була і Гільда. Від розмов на таємних квартирах підпільники поступово перейшли до створення потужної мережі, яка наприкінці 1940 року пов’язувала різні групи спротиву у Берліні. У паперах гестапо ця організація значилася як один із осередків “Червоної капели” (Die Rote Kapelle).
Дискусії, листівки та ризик: як працювала “Червона капела”?
Спочатку “Червона капела” була мережею знайомств та довіри, яка складалася поступово з невеликих компаній. У середині 1930-х років у Берліні такі осередки сформували:
- Арвід Гарнак (Arvid Harnack);
- Мілдред Гарнак (Mildred Harnack);
- Джон Ріттмайстер (John Rittmeister);
- Адольф Грімме (Adolf Grimme).
До них долучалися дуже різні люди: від молодих комуністів до міських інтелектуалів і чиновників. З часом активісти перейшли від розмов до справ. У Берліні почали з’являтися листівки з критикою режиму. На початку 1940-х років група цієї мережі вийшла на контакт із радянською розвідкою. Арвід Гарнак і Гарро Шульце-Бойзен навіть встигли передати інформацію, де йшлося про підготовку нападу Німеччини на СРСР у 1941 році. Але цим даним Сталін не повірив.
Від радіограми до масових арештів
Постійного зв’язку з Москвою в організації не склалося. Але навіть епізодичних контактів вистачило, щоб усе зруйнувати. Влітку 1942 року німецька військова розвідка перехопила радіоповідомлення, в якому Гарро Шульце-Бойзена назвали на повне ім’я. Було це зроблено випадково чи спеціально – так і залишилося невідомим. Інших учасників організації гестапо виявило швидко, було заарештовано 126 німців. Всі учасники отримали смертні вироки або тривале ув’язнення “за шпигунство та допомогу ворогу”.
Після війни історію цієї мережі довго тлумачили по-різному:
- у Західній Німеччині їх називали зрадниками та агентурною групою;
- у Східній Німеччині робили з “Червоної капели” майже ідеальний приклад організованого антифашистського підпілля, підкреслюючи зв’язок із Москвою.
Сучасні дослідження дають чіткішу картину: це була мережа, де зібралися різні люди: службовці, військові, студенти, лікарі, митці. І об’єднувала їх не ідеологія, а небажання миритися з новим режимом.
Шлюб Гільди та Ганса Коппі: як спротив став спільним
Гільда активно долучилася до роботи “Червоної капели”: слухала “Радіо Москва”, яке у нацистській Німеччині перебувало під забороною, занотовувала імена та адреси військовополонених і передавала ці дані їхнім родинам. Це було цінною допомогою для тих, хто місяцями не мав жодної звістки від своїх солдатів.
У 1941 році вона вийшла заміж за Ганса Коппі, й відтоді їхній спротив став спільною справою. Разом вони організували кампанію проти нацистської пропагандистської виставки “Комуністичний рай”, яка мала показати німцям “справжнє обличчя” радянського ворога. Відповідали плакатами, які руйнували офіційні версії та сіяли сумніви серед берлінців.
Звинувачення без шансів на захист
У вересні 1942 року подружжя заарештували. Гільду, яка на той час була вагітною, відправили до жіночої в’язниці на Барнімштрассе (Barnimstraße), Ганса – до Плетцензее (Plötzensee). Обвинувачення звучали стандартно для тих часів: “підготовка до державної зради”, “сприяння ворогові”, “шпигунство”, “радіозлочини”.
За цими словами стояв вирок. У грудні 1942 року Ганса стратили через повішення. За кілька днів до цього їм дозволили побачитися востаннє. Тоді ж чоловік встиг поцілувати свого новонародженого сина – Ганса Коппі-молодшого. Це була коротка зустріч, яка увібрала все: і життя, яке тільки починалося, і життя, яке вже завершувалося.
Смертний вирок Гільді Коппі: що було далі
Гільда довго не знала, що Ганса стратили. У в’язниці вона трималася спокійно, намагалася не показувати відчаю та жила насамперед тим, що поруч був її новонароджений син. Капелан в’язниці згадував цю жінку як ніжну, делікатну, хоробру та зовсім безкорисливу. У січні 1943 року підпільницю засудили до смертної кари.
Вирок одразу не виконали – їй дозволили залишатися з сином і доглядати за ним у в’язниці ще 8 місяців. Це був найважчий час, коли Гільді доводилося рахувати дні до страти, але вона трималася. У листі до матері писала, що її утримує лише маленький Ганс, а думки про розлучення з ним доводять до відчаю. Підпільниця навіть наважилася написати про помилування самому Адольфу Гітлеру, але відповіді так і не отримала.
Смертний список Плетцензеє
У серпні 1943 року у берлінській в’язниці Плетцензеє (Plötzensee) стратили на гільйотині 13 жінок, які брали участь у русі опору. Серед них була і Гільда Коппі. якій тоді виповнилося 34 роки. За кілька днів до страти у неї забрали маленького сина. За свідченнями, перед смертю жінка не чинила опору, складалося враження, ніби вона вже сама прагнула залишити цей світ. Після страти тіло Коппі передали до анатомічного інституту Берлінського університету (Universität Berlin), де його використовували для медичних досліджень. Це була звична практика на той час, коли тіла страчених передавали медикам.
Як Німеччина зберегла пам’ять про Гільду та Ганса Коппі?
Маленькому Гансу Коппі-молодшому пощастило. Його не відправили до притулку, а передали дідусю та бабусі з боку батька. Хлопчик виріс у родині, де його любили та ніколи не приховували правду. Не дивно, що Ганс обрав фах історика, а темою його досліджень стала діяльність підпільників “Червона капела”, куди входили батьки. У публічних виступах Ганс Коппі часто згадував, що перші 8 місяців життя провів у в’язниці на Барнімштрассе, хоча й не запам’ятав того періоду через дуже малий вік.
Після війни про Гільду та Ганса Коппі не забули. У Німеччині їхні імена з’явилися на меморіальних дошках, у назвах вулиць і меморіалах, пов’язаних із рухом опору. Їхня історія стала відомою після виходу німецького фільму “Від Гільди з любов’ю” (Von Hilde mit Liebe) у 2024 році. Попри спроби нацистського режиму знищити сліди таких діячів, їхні імена залишилися у публічній пам’яті – як частина історії спротиву в Німеччині.
Джерела:
- https://historianet.nl/oorlog/tweede-wereldoorlog/zwangere-verzetsvrouw-riskeerde-alles-in-de-strijd-tegen-hitler
- https://www.bpb.de/kurz-knapp/hintergrund-aktuell/262160/die-rote-kapelle-widerstand-im-ns/
- https://www.bpb.de/themen/nationalsozialismus-zweiter-weltkrieg/dossier-nationalsozialismus/39566/stille-helden/
- https://www.weggum.com/Hilde_Coppi.html