Після зимового наступу радянських військ Червона армія наприкінці січня 1945 року стояла вздовж Одеру та Лужицької Нейси від Штеттіна до Герліца, майже за 80 кілометрів від Берліна. Завоювання німецької столиці було проголошеною метою радянського керівництва. У лютому та березні радянські війська розгорнули близько 2,5 мільйона солдатів із понад 6000 танками та 7500 літаками для наступу на Берлін. Більш докладно про взяття Берліну в травні 1945 року читайте на berlinyes.eu.

Берлін у лещатах

На Одерському фронті радянським військам протистояло близько мільйона німецьких солдатів, які складалися із залишків армій вермахту, підрозділів Ваффен-СС та їхніх допоміжних військ, а також імпровізованої поліції та загонів фольксштурму. Захисники Берліна ледь змогли зібрати 800 танків, а також відчували серйозну нестачу боєприпасів і палива. У місті майже 100 тис. осіб щойно зібралися для захисту. З них трохи більше ніж 40 тисяч були членами Фольксштурму. Тим часом 20 березня Адольф Гітлер знову пройшов перед своїм останнім контингентом: підлітками-гітлерюгендцями, яких він нагородив Залізним хрестом у дворі Рейхсканцелярії. 

16 квітня 1945 року Червона армія розпочала штурм Берліна, а відповідно наближення кінця нацистського режиму, взяттям міста у лещата. 1-й Український фронт під командуванням маршала Івана Конєва захопив німецькі оборонні позиції на Лужицькій Нейсі на південь від Берліна. 1-й Білоруський фронт під керівництвом Георгія Жукова обійшов місто з півночі після важких боїв на Зеєловських висотах.

Останній прийом Гітлера

Коли перші радянські ударні загони увійшли до північно-східних околиць Берліна, Гітлер востаннє прийняв частину політичного керівництва нацистського режиму вдень 20 квітня. Це сталося в бункері під Рейхсканцелярією з нагоди його 56-го дня народження. У той час як Герман Герінг, Генріх Гіммлер, Йоахім фон Ріббентроп, Карл Деніц і Альберт Шпеєр, вважали за краще покинути Берлін, якому загрожувала повна блокада, Гітлер і вірні йому Йозеф Геббельс і Мартін Борман, вирішили залишитись. Вони все ще були переконані в переломному моменті у війні. Цьому дуже посприяла смерть американського президента Франкліна Рузвельта 12 квітня, яку сприймали як “удар долі”.

У той час як нацистське керівництво, яке залишилося в бункері, було нав’язливо оптимістичним в останні дні квітня, навколо них поширювався дивний настрій кінця світу. Гітлер неодноразово просив про спокій, коли п’яні охоронці СС танцювали та святкували з секретарями Рейхсканцелярії.

Під час боїв мешканці міста шукали притулку в підвалах і бункерах. Вони мало довіряла гаслам наполегливості, які публікувалися у бойових газетах, з оголошеннями про остаточну перемогу Німеччини завдяки арміям допомоги та, так званій, диво-зброї. 

Самогубство Гітлера

Близько двох мільйонів мешканців, які залишилися в зруйнованому Берліні, були виснажені щоденними авіаційними та артилерійськими обстрілами. Вони мали лише одне бажання, неушкодженими пережити пекло, що насувалося на них. Смерть загрожувала їм не лише від радянських гранат. Згідно з наказом гітлерівського фюрера від 22 квітня, незліченна кількість мирних жителів і солдатів були безжально розстріляні фанатичними оперативними групами Ваффен-СС в останні дні війни, якщо їх запідозрювали в послабленні німецького опору.

Червона армія у важких вуличних боях просунулася до центру Берліна. 30 квітня червоноармійці підняли червоний прапор із серпом і молотом на вершині Рейхстагу, який перед тим захищали добровольці французького загону Ваффен-СС “Шарлемань”. За кілька сотень метрів звідси Гітлер покінчив життя самогубством у своєму бункері. Це сталося через кілька годин після того, як він дізнався, що напередодні, поблизу Потсдама довелося перервати останню спробу допомоги німецькій 12-й армії під командуванням генерала Вальтера Венка. 2 травня 1945 року в місті склали зброю останні розрізнені частини Вермахту. Через тиждень Голова верховного командування вермахту фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав  у радянському штабі акт беззастережної капітуляції всіх німецьких збройних сил.