«Війна – справа чоловіків». Так говорили протягом століть ті, хто вважав, що жінка може займатися лише домашнім господарством та вихованням дітей. Але модернізм кінця ХІХ та початку ХХ ст. показав, що це не так, а глобалізаційні віяння другої половини ХХ ст. та початку ХХІ поширили ці знання на весь світ. Однією з подій, яка посилила місце та роль жінок в усіх сферах життя, стала І світова війна та післявоєнне десятиліття. Детальніше про роль жінок Берліну під час війни та після неї розповість видання berlinyes.eu.
Ставлення жінок та чоловіків до війни
Як зазначає видання studysmarter.de, жінки відігравали важливу роль у війні. І світова війна, яка почалася 1 серпня 1914 року підтвердила це. Її учасники: Німеччина, Австро-Угорщина, Росія, Франція та Великобританія – прагнули досягти різних цілей за короткий проміжок часу. Поряд з чоловіками воювали й жінки. Зокрема, письменник Стефан Цвейг 6 серпня писав, що солдати-чоловіки були радісні, рішучі, але не зухвалі від свого статусу і прагнули якомога швидше вступити в бій. А от жінки, які були одягнені в білі сукні, хтиво посміхалися та здавалося не розуміли всієї серйозності подій. Вже перші місяці показали помилковість такого ставлення до війни. Вона вплинула на життя кожного, змусила мобілізувати всі ресурси країни та поставила жінок і чоловіків в рівні умови їй на службу.
Чим займалися жінки Берліна під час війни
Жінки стали активними у сферах, де потрібно було допомагати незаможним міщанам та доглядати немовлят. Вони роздавали їжу в громадських їдальнях й «кімнатах обігріву», опікувалися дітьми та молоддю. Також у цей час стала важливою робота жінок військовими медсестрами у пересувних та стаціонарних польових госпіталях. Вважалося, що це дуже «жіноча робота». Вона була копітка, інколи небезпечна, така, що вимагала терпіння та фізичних зусиль, але її вважали не рівнозначною хваленому героїзму фронтовиків. Проте жінок-солдатів у цей час не було. Принаймні офіційно. Інколи жінки працювали шпигунками чи допомагали як швачки та телефоністки, вони готували чи прали одяг. Залучала жінок до таких робіт не держава, а громадські організації, і їх називали «сценічними помічниками». Присутність таких помічників у військах використовувала офіційна пропаганда, щоб присоромити чоловіків, які не хотіли мобілізовуватися.
З прогресуванням війни й вичерпанням ресурсів держав жінки ставали все більш потрібні. Вони поступово займали традиційні чоловічі бастіони: заводи, офіси, місця в адміністраціях. У ці роки часто можна було побачити жінок-листонош. Не рідкістю були вони й за кермом вантажівок.
Жінки були широко представлені в збройній промисловості, працюючи на конвеєрах і машинах. Часто умови роботи були небезпечними, особливо на заводах, які виробляли зброю та боєприпаси. Так, у лютому 1917 року у Квікборні вибухнула ціла фабрика. 120 жінок загинуло і 150 були поранені. Також багато представників жіночої статі шили уніформу для солдатів в Німеччині.
А в сільській околиці Берліна жінкам часто доводилося займатися сільським господарством: обробляти поля, збирати врожай, наймаючи собі в допомогу молодих робітниць чи дітей.
Берлінська художниця Кете Вольф в 1916 р. назвала одну зі своїх робіт «Військова картина». На ній зображено матір, що тримає дітей, а поряд жінок: кондукторів, сажотрусів, жінок-селянок за плугом, листонош. Ці роботи жінки не могли виконувати до війни, а під час неї отримали таку можливість.
Водночас було видно різницю в ставленні роботодавців до праці чоловіків та жінок. Жінки в Берліні (та й усій Німеччині) часто отримували 50% зарплати чоловіків, навіть якщо виконували такий же обсяг роботи. Варто зважити й на те, що під час війни працювати доводилося довго, було скасовано відпочинок в неділю та існували нічні зміни. Також жінки, які приходили на берлінські підприємства, не отримували спеціальної підготовки з фаху чи техніки безпеки, а тому вони не могли просуватися в кар’єрі, заробляти більше чоловіків чи мати права, які б їх захищали.
Поява можливостей для працевлаштування жінок мала і зворотний ефект. Частина з них залишилася без роботи через те, що деякі професії стали зайвими. Зокрема, це стосувалося галузей промисловості, які виробляли споживчі товари, та сфери послуг: перукарні, косметичні та меблеві магазини Берліна ледь животіли під час війни.
Особливості роботи жінок на одному з підприємств Берліна
Берлінець Карл Ретцлав, який працював шліфувальником інструментів на одній з кабельних фабрик Кассірер у Берліні, розповідав, що коли працювали жінки, завжди щось відбувалося. Часто в нічні зміни. Щоночі жінки падали біля верстатів від виснаження, голоду, хвороб. Коли в Берліні бракувало палива для опалення підприємств, то робітники та робітниці відмовлялися працювати та просто стояли групами. Часто виникали конфлікти та в їдальні, де жінки сварилися і билися, бо їм видавали неповний черпак їжі.
Допомога жінок військовим та мирним мешканцям
Під час війни виникли різноманітні благодійні організації, які допомагали військовим та цивільним. Зокрема, члени Асоціації жінок Батьківщини допомагали малозабезпеченим жінкам, які стали матерями. Не залишалася осторонь і держава. Вже з 1914 р. з’явилося щотижневе грошове забезпечення дружинам солдатів. Отримували його й самотні жінки Берліна.
Жінки також намагалися підтримувати солдатів й офіцерів і надсилали їм листи, де прохали не падати духом, та посилки. Останні часто називалися «дарами кохання» чи «подарунками любові». Всередину клали все, що завгодно, залежно від матеріального стану сім’ї. Переважно це були сухофрукти, інша їжа, книги, тютюн, мило, білизна і запальнички.
Інші організації в межах кампанії допомоги жінкам на війні підтримували солдатів тим, що мобілізовували жінок для збройної промисловості, виготовлення «подарунків кохання». Вважалося, що жінка, яка бере участь в таких акціях, дбайлива, сильна, слідує своєму «материнському інстинкту».
Відгомін російської революції 1917 р. в Берліні
У лютому 1917 р. через війну в Російській імперії почалася Лютнева революція. Царя було скинуто і до влади прийшов Тимчасовий уряд. Відгомін цієї події поширилися світом і досягли й інших країн, що воювали, зокрема Німеччини. В Берліні біля магазинів жінки стояли та обговорювали революцію. На їх думку, вона давала надію на швидке завершення війни та покращення умов життя. Пізніше, коли це не спричинило завершення війни, то почалися акції протесту. Лише в Берліні в січні 1918 р. припинили роботу десятки тисяч працівників збройних підприємств. А 28 січня страйкарі, серед яких були й жінки, обрали «Робітничу раду», яка вимагала миру, покращення продовольчого стану Берліну, звільнення в’язнів, яких засудили за політичні злочини.
Зміна прав жінок після війни
Завершення збройного конфлікту створило передумови для надання жінкам в Німеччині права голосувати в 1918 р. Але також відбулося певне зменшення прав жінок. Працедавці та профспілки не хотіли, щоб вони й далі займали місця чоловіків, а тому шукали способи, щоб вони залишили роботу. Також повернення додому чоловіків сприяло ситуаціям, коли вони займали місце голови сім’ї, а отже, жінки мали бути лише матерями, дружинами, господинями та носіями довгих суконь. Отже, після війни суспільство знову повернулося до традиційних гендерних відносин. Водночас берлінська дослідниця Бірте Кундрус зазначила, що в пресі було чимало світлин «нових жінок» з коротким волоссям, спідницями, економічно та соціально незалежних. А отже, тенденція до зміни прав жінок зберігалася.