Це сталося 1 жовтня 1920 року, коли Берлін відразу став третім за величиною містом у світі. У той час Берлін об’єднався з навколишніми громадами та містами, утворивши мегаполіс, яким його знають сьогодні. Адольф Вермут вважається забутим батьком Великого Берліна. Більш докладно про життя мера реформатора читайте на berlinyes.eu
Місія Адольфа Вермута
Адольфу Вермуту було лише 57 років, коли він мав розпочати свій новий шлях. Він народився в Ганновері в 1855 році. Його батько був президентом округу, а королівська родина Ганновера була постійними гостями у їх будинку. Вермут навчався в Геттінгені й був призначений до Рейхсканцелярії в Берліні в 1882 році. Відповідав за представництво Німецької імперії на всесвітніх виставках у Мельбурні та Чикаго. Він все життя страждав від нападів запаморочення, але згодом став одним із найважливіших державних секретарів Пруссії в скарбниці Рейху. Проте вже тоді він був безкомпромісним. Навіть до влади. А 12 травня 1912 року безпартійного чиновника міська рада Берліна з соціал-демократичною більшістю, обрала новим мером. Потім у 1920 році Вермут був переобраний. У цей час стався страйк берлінських робітників, який використали буржуазні партії, щоб атакувати безпартійного мера, частина соціал-демократів також відмовилася його підтримати. Тому в листопаді 1920 року Адольф Вермут пішов у відставку.
Та бувши мером, він провів Берлін через один із найважчих етапів його історії, через світову війну та голод. Наприкінці свого терміну перебування на посаді йому вдалося те, що не вдалося всім його попередникам: він об’єднав старий Берлін з околицями, з Шарлоттенбургом, Шпандау, Кепеніком, Райнікендорфом і Панковом. І таким чином був створений новий мегаполіс із майже чотирма мільйонами мешканців.
Причини злиття
Проте вже мало хто знає його ім’я. Вермут не був сліпучою зіркою. Він був невибагливим прагматиком, який реалізував проєкт, який і сьогодні викликає суперечки. Є лише кілька його фотографій, документів про нього майже немає. Найважливішим, що він написав сам у 1922 році була автобіографія «Життя на державній службі». Оскільки він був безпартійним, у нього ніколи не було лобі, яке б виступало за визнання його досягнень. Лише в Буху, та й то, мало хто знає, наскільки важливим був цей таємничий чоловік з екстравагантними вусами для створення сучасного Берліна.
За законом місто розширилося у 13 разів, за площею у світі був більшим лише Лос-Анджелес. Берлін став третім за чисельністю населення містом у світі після Лондона та Нью-Йорка.
Індустріалізація спричинила нестримне зростання міста в попередні десятиліття. Близько 1800 року в Берліні проживало близько 200 000 жителів, а в 1910 році – майже два мільйони. При цьому територія міста залишалась майже не змінною. Вона включала сьогоднішні райони Мітте, Тіргартен, Веддінг, Фрідріхсхайн, Кройцберг і Пренцлауер Берг. Навколишні міста та громади також зазнали швидкого припливу: 2367 жителів Вільмерсдорфа у 1875 році стали 109 716 у 1910 році.
Прибулі здебільшого працювали робітниками на заводах, поденниками та прислугою. Місцеве управління, розширення інфраструктури та будівництво житла не встигало. Як наслідок понад 600 000 берлінців жили у квартирах, у кожній кімнаті яких проживало п’ять і більше осіб. Ті, хто міг собі це дозволити, переїжджали в одну із сусідніх громад, бажано в один з елітних житлових районів на південному заході.
Але й там були проблеми. Навколишні громади не співпрацювали, вони конкурували. Лише в столичній області було 17 водопровідних, 40 газових і 60 каналізаційних компаній, а також 15 постачальників електроенергії, оскільки майже кожна громада створила власну систему.
Новий мегаполіс
Покласти край цій анархії було місією Адольфа Вермута, яку він сам собі наміряв. Кваліфікований юрист до цього майже три десятиліття працював в Управлінні внутрішніх справ Рейху в Берліні, Міністерстві внутрішніх справ Імперії. Там він брав участь у створенні Німецької метеорологічної служби. Одним із його перших завдань під власну відповідальність було введення нового регулювання мір і ваги за законом. Він скасував такі улюблені терміни, як фунт, центнер і лот на користь грамів і кілограмів, «нещадно», як він сам це вважав. Тепер настала черга Берліна.
Так само безжально він хотів досягти злиття з навколишніми громадами всупереч усякому опору, обійнявши у 1912 році посаду міського голови.
Зрештою, Великий Берлін таки утворився, хоча і лише через два десятиліття. 94 громади об’єдналися в одну. Крім восьми міст Берліна, Шарлоттенбурга, Кепеніка, Ліхтенберга, Нойкельна, Шенеберга, Шпандау і Вільмерсдорфа, було 59 сільських громад і 27 садибних округів. Великий Берлін був поділений на 20 адміністративних районів, які в принципі існують і сьогодні після деяких виправлень кордонів. Рушійною силою цього мега злиття якраз і був Адольф Вермут. Без нього Великий Берлін, мабуть, залишився б лише мрією – як той «Великий Париж», який, попри численні спроби, так і не став реальністю. Вермут був потрібною людиною в потрібний час і в потрібному місці.