Герберт Ернст Фрам перший соціал-демократичний канцлер, борець проти нацистського режиму та довголітній голова СДПН. У 1931 році вступив до Соціалістичної робітничої партії. У березні 1933 року Фрам був делегатом нелегальної партійної конференції САП у Дрездені під псевдонімом Віллі Брандт. Більш докладну біографію читайте на berlinyes.eu
Початок політичної кар’єри
Віллі Брандт народився як Герберт Ернст Карл Фрам у Любеку 18 грудня 1913 року. Він був першим канцлером Федеративної Республіки, призначеним СДПН, й обіймав цю посаду як голова уряду в коаліції СДПН і ВДП між 1969 і 1974 роками.
Брандт зайнявся політикою в ранньому віці: був членом Соціалістичної робітничої молоді під час Веймарської республіки, приєднався до СДПН у віці 16 років і регулярно публікував політичні тексти. З огляду на «захоплення влади» націонал-соціалістами, Брандт вирушив до Норвегії в 1934 році, щоб організувати звідти опір нацистському режиму.
У післявоєнній Німеччині, у січні 1948 року, Брандт розпочав свою політичну кар’єру. Він став представником партійної комісії СДПН.
Він був членом Бундестагу з 1949 до 1957 року, мером Берліна з 1957 до 1966 року й головою СДПН з 1964 до 1987 року. Між 1966 і 1969 роками Брандт був міністром закордонних справ Великої коаліції, а в 1969 році Віллі Брандт, нарешті, став канцлером Федеративної Республіки Німеччини.
Нобелівська премія
У 1971 році Віллі отримав Нобелівську премію миру за свою східну політику. Вона характеризувалася так званими Східними договорами та пов’язаним із ними компромісом із Радянським Союзом і східноєвропейськими державами, такими, як Польща та НДР. Для багатьох людей канцлерство Віллі Брандта все ще асоціюється з розширенням демократичних громадянських прав. Кріт того, його вислів: «Наважтеся на більше демократії», який Брандт використав у своїй урядовій декларації в 1969 році та його вклоніння перед Меморіалом у Варшавському гетто в 1970 році, особливо закріпилося в колективній пам’яті.
Незадовго до підписання двостороннього Варшавського договору, у якому, серед іншого, лінія Одер-Нейсе фактично гарантувалася як західний кордон Польщі, Брандт став навколішки перед пам’ятником, покладаючи вінок. Цей жест спочатку викликав суперечки в Німеччині. Згідно з опитуванням Spiegel, проведеним незабаром після цього, 48 відсотків опитаних не схвалили його, а 41 відсоток підтримали. Але цей символічний жест смирення та визнання можна розглядати як рішучий крок до транснаціональної культури пам’яті.
Зміни через зближення
У часи біполярного світу та ядерної війни, що насувається, канцлер Німеччини Віллі Брандт своєю «новою східною політикою» проголосив зміну парадигми зовнішньої політики Німеччини. Ще в 1950-х роках Брандт, який усе ще був членом Бундестагу й мером Західного Берліна, виступив за політику розрядки. Мова йшла про протистояння між Західним оборонним альянсом НАТО, під керівництвом США, та східним оборонним альянсом на чолі з Радянським Союзом. Йому було зрозуміло, що мирне співіснування між цими двома альянсами було необхідне для того, щоб у довгостроковій перспективі подолати комуністичне панування в Східній Європі. Віллі Брандт, який як мер Західного Берліна безпосередньо стикався з будівництвом Стіни, визнав, що в німецькій політиці слід відійти мети швидкого возз’єднання. Для початку мають відкритися Берлін і кордон. Потрібні були зміни через зближення. Тож Брандт зробив невеликі кроки, як-от перші переговори з урядом НДР, результатом яких стала угода про перший пропуск, який дозволив сотням тисяч жителів Західного Берліна відвідати свої родини на Сході на Різдво. Життя мільйонів німців відтепер змінилося, оскільки тепер між німецькими землями працювали закони про поїздки та відвідування.