Луїза Шредер у важкі для Берліна часи була мером міста, виконувачкою обов’язків мера міста, а на додачу, коли 6 вересня 1948 року симпатики радянського союзу неодноразово зривали засідання міської ради та зайняли Нову ратушу в районі Мітте, Луїза Шредер з представниками не комуністів переїхали до Західного Берліна, спочатку до будівлі Технічного університету, а потім до міста Шенеберг. Відтоді ратуша Шенеберга стала резиденцією Сенату та Палати представників Західного Берліна. Більш докладно про історію життя Луїзи Шредер читайте на berlinyes.eu.

Навчання й викладацька робота

Луїза Шредер народилася 2 квітня 1887 року в Гамбурзі-Альтоні. Була наймолодшою з чотирьох дітей у родині робітника. Вона закінчила середню школу та комерційний технікум для дівчат, а потім працювала секретарем. Як і її батько, Луїза в ранньому віці стала учасником соціалістичного робітничого руху, у 1910 році приєдналася до СДПН.

Тим часом у правлінні її місцевого осередку СДПН вона була одним із наймолодших членів Установчих національних зборів у Веймарі в 1919 році та залишалася членом Рейхстагу до приходу до влади націонал-соціалістів у 1933 році. Луїза Шредер брала участь у заснуванні асоціації соціального захисту робітників і працювала викладачем з 1925 року в школі соціального забезпечення робітників у Берліні. Втеча в Данію

Крім того, Шредер викладала в Німецькому університеті політики, поки нацистські правителі не заборонили їй це робити. Вона поїхала до рідного міста і згодом її неодноразово викликали на допити. Пізніше Луїза знайшла захист і роботу в будівельній компанії в Берліні, за дорученням якої працювала в Данії з весни 1944 року, де вона зустріла кінець війни.

Після звільнення від націонал-соціалізму Луїза Шредер відіграла активну роль у відбудові демократії, як член міської ради та Палати представників, а з 1949 року також, як член Бундестагу та, як член Ради Європи. За наполяганням Отто Зура, з яким вона видавала журнал “The Socialist Century”, Луїза Шредер погодилася приєднатися до магістрату Берліна на посаді мера. Після того, як перший обраний післявоєнний мер Отто Островський пішов у відставку через напруженість у міській раді та магістраті, Луїза Шредер взяла на себе обов’язки виконувачки мера 8 травня 1947 року. У червні 1947 року Ернст Ройтер був обраний мером. Однак він не зміг обійняти посаду через заперечення від радянської сторони. Тоді Луїза Шредер продовжила залишатися на посаді. Наприкінці серпня 1948 року вона серйозно захворіла. 

Почесна громадянка

У політично важкий період блокади Західного Берліна три з половиною місяці ним керував політик ХДС Фріденсбург. Потім він обіймав посаду мера міської влади до виборів 3 грудня 1950 року. Згодом він став депутатом Бундестагу та Європейського парламенту, а в 1971 році став почесним громадянином Берліна.

Тим часом вибори, призначені на 5 грудня 1948 року, могли відбутися лише на західних ділянках. СДПН виграла виборчі перегони, набравши майже дві третини голосів. Новий парламент підтвердив ці вибори 14 січня 1949 року. Новий магістрат Західного Берліна затвердив Луїзу Шредер як мера. Вона залишила посаду, коли в січні 1951 року було сформовано перший Сенат Західного Берліна, керуючим мером якого став Ернст Ройтер.

У свій 70-й день народження Луїза Шредер стала першою жінкою в історії Берліна, якій було надано статус почесної громадянки міста. Трохи більше ніж через два місяці, 4 червня 1957 року, Луїза Шредер померла в Берліні. У 1998 році було засновано медаль Луїзи Шредер, яка вшановує особистостей, які зробили видатний внесок у розвиток демократі.