В ХХ ст. Німеччина була ініціатором і брала участь у 2-х світових війнах. В їх результаті вона втратила сотні тисяч своїх громадян загиблими та пораненими. Зокрема, після І світової в країні нараховувалось 0,5–1,5 млн інвалідів, а після ІІ світової – більше ніж 1,5 млн осіб, які втратили кінцівки чи не могли заробляти на життя так як раніше. Розглянемо в цій публікації, як перша велика війна століття вплинула на мешканців Берліна і спричинила значні каліцтва серед його населення. Детальніше про це розповість видання berlinyes.eu.
Ким були ветерани війни
Як зазначає видання spiegel.de, перш за все, ветерани І світової були неоднозначними та багатогранними особистостями. Але, крім цього, вони були солдатами, які повернулися з полів битв великої війни. У 20-ті роки ХХ ст. вони не стали роз’єднаною групою, яка зникла з анналів історії Веймарської республіки, чи ордою чоловіків, які готові були на все заради насильства та боротьби. А тому подивимося, як вони виглядали і як намагалися жити.
Закінчення війни й ветерани
Масова поява ветеранів війни на вулицях Берліна, Гамбурга, Дюсельдорфа, Мюнхена та інших німецьких міст почалася в кінці 1918 р. Солдати поверталися додому переможеними. Вони вважали, що їх зрадили євреї, генерали, союзники. Німецький імператор, який до цього вважався символом нації, врятувався втечею в Нідерланди. Країна мала бути демілітаризованою, вона втратила території й була змушена виплачувати принизливі репарації.
Разом з тими, хто міг самостійно пересуватися, повернулося майже 1,5 млн «військових калік». Вони були фізично та психічно поранені. І хоча для них війна закінчилася, вони повернулися живими, на вулицях у такт їх крокам звучала духова музика, дівчата розкидали квіти, але частина з тих, що повернулися, не могли самостійно йти і їх везли на святково прикрашених візках. Поранені були виснажені та втомлені. Для них війна була програна. Додому повернулося 6 млн солдатів та 800 тис. військовополонених. Усім їм довелося після окопів війни пережити ще революцію у своїй країні, спробу путчу, голод та багато іншого.
Як виглядали ветерани в Берліні
Ветерани, інваліди війни, «каліки війни» – це люди, що мали фізичні чи психологічні вади, які вони отримали під час війни чи перебування в полоні. Такі люди мали ампутовані кінцівки, пошкоджене обличчя, черепно-мозкові травми, вади слуху та зору. Цим людям в мирний час було особливо важко. «Підборіддя було відстрелене, а те, що залишилося замість носа, верхньої губи тепер вільно звисає у повітрі. Інколи не вистачає лише половини підборіддя. Можливо, що існує лише одна половина носа», «дехто не мав рота, губ, якими можна було б цілувати чи шепотіти». Так писав про ветеранів війни Мойсей Йозеф Рот австрійський письменник і журналіст українсько-єврейського походження, перебуваючи у Берліні. Також він розповідав, що бачив в німецькій столиці колишніх військових, які мали поранення від гранати, яка пройшла через все обличчя, а її кільце застрягло в образі Бога, в обличчі людини.
Таке видовище лякало деяких людей. В їх очах читалася жалість до ветеранів та водночас огида до їх каліцтв. Декого з них вдома зустріли з презирством. Австрійський психоаналітик і письменник Фріц Віттельс писав про цих людей: «Що ти тут робиш? Чому ти не мертвий?». На його думку, мертві були героями, вони загинули й тепер їх смерть можна було використати для виховання нових героїв. А інваліди, ветерани лежали в ліжках і нагадували про неприємну, негероїчну сторону війни, а також жалюгідне життя після неї.
На допомогу деяким прийшли лікарі та – ви будете здивовані – скульптури. Річ у тому, що американська скульпторка Анна Коулман Ледд спочатку переїхала у Францію, щоб допомагати ветеранам повернутися до нормального життя. Зокрема, вона розробила так звану «індивідуальну маску» для кожного свого клієнта. Схожа практика існувала і в Берліні.
Психологічні травми ветеранів війни
Війна показала, що, крім фізичного каліцтва, чимало шкоди вона завдає і психіці людини. Постійне очікування смерті в окопах, загибель друзів, поранення та каліцтва сприяли спалаху нової психічної хвороби. Вона проявлялася в тому, що в солдатів тремтіли чи не діяли кінцівки, вони осліпли чи оглухнули. Психіатри називали цю хворобу «воєнний невроз», «воєнна істерія» чи нервовий шок. Версію для пояснення цієї хвороби запропонував берлінський невролог Герман Оппенгеймер. На його думку, всі нервові симптоми є окремою діагностичною одиницею і їх можна визначати. Хворобу спричинюють зміни в мозку та нервовій системі через переживання людиною стресу під час війни.
Газети про війну
Поряд з тими, хто не хотів згадувати про війну, були й ті, хто розумів нагальність питання захисту ветеранів. Так, одна з берлінських щоденних газет 1 січня 1919 р. поетично попрощалася з війною і 1918 р. словами: … Навряд чи було трун, щоб умістити всіх мертвих …
А один із тогочасних журналістів видання BVZ – Карл Веттер, якого описують, як звичайного берлінця з типовим берлінським обличчям, був настільки вражений жахіттями війни, тим, що відбувалося на фронті, що повернувся додому і став пацифістом.
Правові норми, організації та активісти, які допомагали ветеранам
На початку ХХ ст. ветерани війни на відміну від своїх попередників в інших століттях мали право на соціальні пільги. У 1920 р. було прийнято закон, який отримав назву Закон про постачання Рейху. Згідно з ним ветерани війни, зокрема й в Берліні, отримували кошти, щоб мати можливість повернутися до роботи. А берлінський ортопед Конрад Бєсальскі був одним з ініціаторів цього закону, адже вважав ганебним явище, коли ветерани й інваліди війни просили милостиню.
Війна сприяла появі підприємств, які могли допомогти інвалідам. Зокрема, компанія Orthopädische Industrie GmbH, яка знаходилася в Берліні, в 1919 р. почала виготовляти протези. Також в цій сфері працював у Шарлоттенбурзі (район Берліна) з 1915 р. випробувальний центр, який займався перевіркою, сертифікацією, покращенням та загалом контролем протезів та інших медичних засобів, які б мали допомогти ветеранам «стати на ноги». Його створила Асоціації німецьких інженерів.
Крім власне виготовлення протезів, існували організації, які займалися навчанням інвалідів такому звичайному більшості вмінню, як ходіння. Щоправда, колишні солдати відрізнялися від інших тим, що не мали кінцівок і були змушені вправлятися у володінні протезами. Для допомоги таким берлінцям існували пішохідна школа в лікарні Бад-Пірмонта та пішохідна школа Маленте.
Також створювалися заклади, які допомагали в реабілітації пораненим на війні. Зокрема, в цьому напрямку діяла Федеральна комісія з охорони здоров’я. А пізніше, вже після ІІ світової війни, почала діяти ініціатива Стіга Гульдберга, яка мала на меті підтримати ветеранів та інвалідів.
Звичним у цей час на вулицях Берліна стало бачити сліпих людей, які користувалися допомогою собак-поводирів. Їх використання стало результатом роботи Федерального закону про постачання. У післявоєнній Німеччині на утримання такого помічника щомісяця виплачували 25 марок.
З’являлися також громадські активісти з середовища лікарів, які пропагували серед ветеранів важливість фізичної активності. Одним з них був лікар Артур Мальвіц. Завдяки йому рухову терапію було визнано важливим засобом, який сприяє оздоровленню осіб, що постраждали від війни. Після ІІ світової було зроблено ще більше. Виникли почергово Німецька асоціація спорту для інвалідів та Німецька спортивна асоціація.
Також у цей час Джозеф Пілатес (це тренер, винахідник та письменник німецького походження) після війни розробив комплекс вправ для тренування всього тіла, щоб допомогти інвалідам війни.