У 1942 році відбулася страта німецьких підпільників, чиї імена назавжди увійшли в історію. Арвід Гарнак, Гарро Шульце-Бойзен та їхні дружини Мілдред і Лібертас були хоробрими людьми. Вони очолювали масштабну розвідувальну структуру, яка проходила в гестапо під кодовою назвою «Червона капела». Більше на berlinyes.eu.
Як працювали агенти
Це угруповання розвернуло під час Другої світової свою діяльність у Франції, Нідерландах, Бельгії та гітлерівській Німеччині. Його учасники обрали для себе смертельно небезпечний шлях антинацистських ополченців. Їх розвідувальні мережі тісно співпрацювали з Радянським Союзом, адже ціль була одна на всіх — скинути режим Гітлера та завершити війну. Очільниками організації у Берліні були Арвід Гарнак та Гарро Шульце-Бойзен. Гестапо намагалося припинити діяльність розвідувальників. Втім, «Червона капела» виявилась досить масштабним угрупованням.
Вже після війни полонений високопоставлений гестапівець Фрідріх Панцінгер розповів, чому ця антифашистська організація отримала таку назву. На допитах у Луб’янці він розповів, що есесівські радіофахівці перехопили зашифровані повідомлення. На сленгу контррозвідки передавачі інформації називалися «піаніно», а радисти — «музикантами». Отже, в цьому випадку працював цілий «оркестр» або «капела». Співпрацювали вони з радянськими комуністами. Саме тому капелу назвали «червоною».
Пізніше назва отримала ширше значення — так називатимуть нацистські оперативні дії, спрямовані на боротьбу з європейськими шпигунами на службі у СРСР.
Нацисти проти «Червоної капели»
Структура організації була складною. До її лав входили антифашисти з різних країн. Були серед її учасників і представники військової розвідки, і працівники розвідки НКВС.
Взимку 1941 року почалися перші арешти агентів «Червоної капели» та викриття резидентур. Втім, попри всі спроби нацистів припинити діяльність організації, «Червона капела» працювала й надалі. Радянська влада до 1960-х років замовчувала факт співпраці з берлінською резидентурою. Але все ж таки у 1969 році Радянський Союз нагородив багатьох її учасників, більшість — посмертно.
Завдяки антифашистській організації Третій рейх втратив 200 тисяч солдатів.
Героїчний внесок роздівників
Ким же були очільники берлінської групи? Арвід Гарнак та Гарро Шульце-Бойзен працювали разом з 1939 року. Арвід був одружений на американці, мав юридичну та економічну освіту. Шульце-Бойзен був… офіцером Люфтваффе та палким опозиціонером. До Люфтваффе він свого часу приєднався для прикриття. У групі опору брали участь політичні консерватори, євреї, католики, комуністи і атеїсти — всі, хто ненавидів режим Третього рейху. Вік учасників берлінської резидентури починався з 16 років, а найстаршому з них було 86. Саме берлінське крило на зв’язок з СРСР не виходила.
Гарнак та Шульце-Бойзен передавали інформацію США. Втім, передачею шифрів їхня діяльність не обмежувалася. Берлінська «Червона капела» розповсюджувала агітаційні листівки, які мали підірвати віру містян в ідеали та чесноти нацизму.
Але у 1942 році група почала поступово розпадатися, адже німці спромоглися розшифрувати послання агентів з Брюсселю. Почалися масові арешти. Саме тоді за Арвідом Гарнаком спеціальні служби встановили постійне стеження.
Зрештою його, Гарро та їхніх дружин також заарештували. Решту берлінської групи гестапівці взяли протягом кількох наступних днів. Нацисти довго катували в’язнів. Їх засудили до страшної страти. Кати виконали вирок шляхом повішення. Більшість представників берлінської групи «Червоної капели» також зазнала катувань та була оперативно ліквідована. Втім, антифашисти стійко трималися та не здавали своїх товаришів.