Історія спротиву націонал-соціалізму зазвичай постає у великих, майже символічних масштабах – підпілля, змови, гучні імена. Але нерідко опір народжувався у звичайних міських кварталах, за стінами церков і парафіяльних будинків. У берлінському районі Пренцлауер-Берг (Prenzlauer Berg) на початку XX століття розгорнулася маловідома історія пастора Йоганнеса Шварцкопфа (Johannes Schwarzkopf). Попри постійний тиск і неодноразові арешти, він разом з іншими служителями Церкви Сповідання допомагав переслідуваним євреям уникнути депортації. У цих вчинках – не лише особиста відвага, а й відповідь на питання, якою може бути людяність у часи, коли вона стає найнебезпечнішим вибором. Далі на berlinyes.
Пасторська родина Йоганнеса Шварцкопфа
Йоганнес народився у серпні 1889 року у Вольфсбурзі, у сім’ї пастора, а виріс у Берліні, куди згодом вони перебралися. Його батько, Давид Шварцкопф служив у Церкві Примирення (Versöhnungskirche) у Берлін-Мітте та працював у Берлінській міській місії (Berliner Stadtmission).
Після здобування освіти у гімназії Гумбольдта (Humboldt-Gymnasium) у Берлін-Тегелі, Йоганнес навчався богослов’я у Тюбінгені, Берліні та Галле. У 1911 році поїхав до Стамбула на конференцію Всесвітньої студентської християнської федерації, потім вирушив до Греції. Далі була семінарія Церкви Старопрусської унії (Kirche der Altpreußischen Union) у Наумбург-на-Квейсі (Naumburg am Queis) та висвячення у квітні 1914 року. Своє служіння Шварцкопф почав як помічник пастора у Бромберзі (Bromberg).
Від фронту до Гюстрова: як Шварцкопф увійшов у світ Барлага
Під час Першої світової війни Йоганнес служив військовим капеланом, у січні 1916 року його навіть нагородили Залізним хрестом. У 1925 році призначили проповідником у Гюстровському соборі (Güstrower Dom), ще священник викладав релігію у місцевій школі. Саме тоді він познайомився з художником Ернстом Барлагом (Ernst Barlach). Співпрацювати вони почали у 1926 році, коли у громаді обговорювали пам’ятник загиблим у Першій світовій війні. Початковий варіант виглядав формальним рішенням без чіткої ідеї. Шварцкопф звернувся до Барлага, і той запропонував власний проєкт. Так з’явилася відома скульптура “Плавучий” (Der Schwebende) з рисами Кете Кольвіц (Käthe Kollwitz). Шварцкопф підтримував цю ініціативу й згодом представляв інтереси Барлага під час підготовки встановлення меморіалу в Магдебурзькому соборі (Magdeburger Dom).
Церква та режим: конфлікт 1933 року
Після приходу націонал-соціалістів до влади у 1933 році Йоганнес Шварцкопф опинився серед тих, хто почав опиратися новому курсу у церковному житті. Він став співзасновником Надзвичайної ліги пасторів (Pfarrernotbund) – об’єднання, котре виникло як реакція на спроби підпорядкувати протестантську церкву державній ідеології. Шварцкопфа заарештували та засудили до чотирьох місяців ув’язнення за “наклеп” на націонал-соціалістичну державу.
Всередині самої церкви тоді швидко сформувалися 2 табори:
- німецькі християни (Deutsche Christen) – підтримували ідею поєднання протестантизму з нацистською доктриною;
- Церква Сповідання (Bekennende Kirche) – відмовлялися приймати будь-яке втручання держави у церковні правила.
Шварцкопф став на бік опозиції нацистам, через що втратив посаду проповідника кафедрального собору в Гюстрові (Güstrow). У 1937 році його перевели на служіння до церкви Іммануїла (Immanuelkirche) у Пренцлауер-Берзі (Prenzlauer Berg). Це призначення відбулося, коли церковні посади залежали не лише від внутрішніх церковних рішень, а й від того, чи вважали представники влади людину політично безпечною для чинного режиму.
Церква Іммануїла та спротив переслідуванням у Берліні
Повернення Йоганнеса Шварцкопфа до столиці лише загострило його конфлікт із чинною системою. Пастор заохочував парафіян приєднуватися до Церкви Сповідання, не уникав теми переслідувань і відкрито говорив про долю свого друга, художника Ернста Барлага, чия творчість і він сам опинилися під тиском режиму. Поступово Шварцкопф почав виділяти й тему євреїв та християн єврейського походження, чим сильно ризикував. Адже при нацистах така сміливість могла коштувати життя.
У своїх проповідях Шварцкопф називав дії проти євреїв порушенням “основних заповідей людства”. У церкві Іммануїла хрестив і конфірмував єврейських дітей, а новонаверненим давав поради, як поводитися в умовах постійного нагляду та загрози з боку нової влади. Формально такі дії не змінювали їхнього расового визначення за законами режиму, але на практиці часто давали шанс виграти час та уникнути репресій чи депортації.
Від 1937 до 1939 років у церкві Іммануїла щороку відбувалося по 5-6 хрещень дітей єврейського походження, що робило Шварцкопфа постійною мішенню для нацистів. Але пастору вдавалося обходити пастки, адже заборону на “єврейські хрещення” офіційно не запровадили. До речі, причини тому сучасні дослідники та і не змогли з’ясувати. Цікаво, що водночас із хрещенням євреїв парафіяльні приміщення церкви використовували для батьківських зборів представники організації Гітлер’югенд (Hitlerjugend).
Арешти Шварцкопфа та допомога єврейським родинам у Берліні
Вже через кілька тижнів після призначення у травні 1937 року Йоганнеса Шварцкопфа знову заарештували та відправили до в’язниці Плетцензеє (Plötzensee). Формальні звинувачення залишалися незмінними: “злісні нападки на державу та уряд”. Але щоразу справи завершувалися виправданням, що лише підкреслювало напруження між церковною позицією та державним тиском.
Із посиленням переслідувань євреїв Шварцкопф разом із дружиною Геленою почав допомагати таким містянам своєї парафії продуктовими картками та грошима. Варто відзначити, що тоді серед церковників формувалися різні форми прихованого спротиву, переслідуваних людей переховували ще й у сусідній католицькій церкві Святого Серця (Herz-Jesu-Kirche).
Шварцкопф: між допомогою та державними заборонами
Після початку Другої світової війни пастор та його група підтримки приймали й переховували ще й юнаків та дівчат із Мекленбурга (Mecklenburg), яких шукали нацисти. У 1947 році Шварцкопф увійшов до кола церковного керування як позаштатний радник Консисторії та член Берлінської Верховної церковної ради (Evangelischer Oberkirchenrat Berlin). Його завданням стала, серед іншого, ще й залізнична місія (Bahnhofsmission) – допомога біженцям. До речі, ця робота тривала аж до 1956 року, до заборони такої діяльності у НДР.
Останні роки життя та пам’ять про пастора опору
У січні 1958 року Шварцкопф подав у відставку та перебрався до Західного Берліна. Він пішов у засвіти у червні 1968 року, залишивши по собі не лише церковну біографію, а й складну історію участі у конфліктах ХХ століття: від нацистської доби до переосмислення пам’яті вже після Другої світової війни.
Діяльності Йоганнеса Шварцкопфа свої праці присвятили:
- Йонас Гермс (Jonas Herms) – “З силою та світлом проти злого духа епохи. Життя пастора Йоганнеса Шварцкопфа”, яка вийшла у 2012 році;
- Марк Покрандт (Mark Pockrandt) – “Церква Іммануїла Пренцлауер Берг. Церковне життя з 1893 року”, опублікована у 2018 році.
У 2018 році на території церкви Іммануїла у Берліні урочисто відкрили меморіальну дошку на честь берлінського пастора, яка вшановувала його як колишнього старшого консисторського радника. Але у людській пам’яті Шварцкопф залишився лідером Церкви Сповідання, діячем, який чесно служив громаді Іммануїла. І вистояв – попри страшний тиск влади та суперечності зіткнень віри й державної ідеології.
Джерела:
- https://www.loky.news/pfarrer-schwartzkopff-immanuelkirche/
- https://www.immanuelgemeinde.de/kirche/gedenktafel
- https://prenzlberger-stimme.net/
- https://beta.crossroads-berlin.com/event/geh-zu-pfarrer-schwartzkopff/
- https://www.gedenktafeln-in-berlin.de/gedenktafeln/detail/johannes-schwartzkopff/3257