На початку XX століття у центрі Берліна пролунали постріли, які сповістили про одне з найгучніших політичних вбивств в історії Німеччини. 24 червня 1922 року на світанку загинув рейхсміністр закордонних справ Вальтер Ратенау – людина, яка щойно підписала угоду, здатну змінити післявоєнний європейський простір. Його смерть була миттєвою, жорстокою і – глибоко символічною. Далі на. berlinyes.
Коли кулі влучили у серце демократії
Того смертельного ранку Ратенау, як завжди, вийшов зі своєї вілли на Кьонігсаллеє, сів у кабріолет і попрямував до імперського міністерства закордонних справ на Вільгельмштрассе. Поруч були шофер і особистий секретар. Дорога здавалася буденною, але лише до того, як позаду виник “мерседес” із відкритим кузовом. Пізніше з’ясувалося, що за кермом сидів Ернст Техов, а позаду розташувалися Ервін Керн та Герман Фішер. Усі троє належали до підпільної націоналістичної організації, відомої як “Консул”.
Коли машини зрівнялися, Керн підвівся і відкрив вогонь із пістолета-кулемета. Міністр упав на сидіння, у нього влучило щонайменше 6 куль. Смерть настала миттєво, але нападники для гарантії ще й жбурнули ручну гранату, від якої загинув шофер, а секретар отримав поранення. “Мерседес” миттєво зник за рогом, а на місці злочину поступово почали збиратися люди.
Роль Вальтера Ратенау у політиці Німеччини
Цей діяч не був пересічним урядовцем. Син Еміля Ратенау – засновника промислового гіганта AEG, він уособлював поєднання науки, бізнесу та державної служби. Доктор фізики, інженер, керівник, реформатор, навчався у Берліні та Страсбурзі, працював на заводах Швейцарії та Німеччині. Повернувшись до Берліна, у січні 1922 року очолив зовнішньополітичне відомство Німеччини, був досвідченим політиком і дипломатом.
Вальтер Ратенау (Walther Rathenau) зіграв вирішальну роль у підписанні Рапалльського договору – угоди, яка 16 квітня 1922 року від імені Веймарської республіки закріпила дипломатичне визнання радянської Росії. Фактично принижена Версальським договором Німеччина вирішила допомогти країні, яку світ ізолював після більшовицької революції. Для націоналістів такий крок став зрадою, а для Ратенау – шансом на нову політичну реальність. Проте у середовищі ультраправих діячів почали звинувачувати Ратенау у “повзучому комунізмі” та єврейській змові, для них цей політик став уособленням усього, що, на їхню думку, руйнувало національний дух.
Як формувалася змова?
Пропозиція вбити Вальтера Ратенау виникла не раптово, вона визрівала серед темних ідеологічних лозунгів, якими була заповнена Німеччина початку 1920-х років. Першим її озвучив молодий фанатик організації “Консул” Ервін Керн. Він заявив, що доти вони били по руках і ногах системи, а надійшов час завдати удару в саме серце, і що найкраща ціль – постать міністра закордонних справ, архітектора Рапалльського договору Вальтера Ратенау.
Керн звернувся до однодумців із “Консула” від франкфуртського осередку – Германа Фішера та Ернста фон Саломона. Незабаром до них приєдналися інші: студенти, школярі, молоді націоналісти, колишні вояки – набралося 10 змовників. За кермо машини погодився сісти Ернст Вернер Техов із берлінського осередку, транспортом забезпечив Йоганнес Кюхенмейстер. Допомагали й молодші учасники – брат водія Ганс Техов та Віллі Гюнтер, який домовлявся про гараж для машини. Навіть школярів залучили до справи, як кур’єрів та зв’язкових.
Стисло про організацію “Консул”
Організація сформувалася у 1920–1921 роках з бригади Ерхардта – одного з найжорсткіших підрозділів. Назву обрали за псевдонімом ватажка – “консул Ейхман”. Своїм завданням вони бачили боротьбу з усім антинімецьким: євреями, соціал-демократами, інтернаціоналістами, Веймарською демократією. Поступово організація зібрала понад 5000 ідеологічно заряджених молодиків з осередками по всій країні, центром “Консула” залишався Мюнхен.
За підрахунками математика й публіциста Еміля Юліуса Гумбеля, лише за 1919–1922 роки у Німеччині сталося 376 політичних вбивств, і майже у кожному з них знаходили слід “Консула”. Так і залишилося невідомим, чи знали про плани замаху на відомого політика керівники організації. Офіційно командир бригади Ерхардт категорично заперечував свою участь, хоча сучасні дослідники переконані, що така операція не могла бути реалізована без схвалення найвищого керівництва.
Полювання на терористів
Вбивство рейхсміністра закордонних справ Німеччини розкрили досить швидко. Вже 29 червня берлінська поліція заявила, що імена відомі, одного з терористів – Віллі Гюнтера – затримано. Мовчати він не вмів і через кілька годин допитів назвав не лише імена головних виконавців – Керна, Фішера й Техова, а й всю мережу пособників. Другим зізнався у злочині брат вбивці колишнього міністра Маттіаса Ерцбергера – Карл Тіллессен. Обидва брати, як і їхні друзі, були фанатами змови, захоплені ідеями “великого очищення” держави, що не приховували на допитах.
Інших учасників – Керна і Фішера – шукали довше. Тільки у середині липня двоє мешканців міста Галле під час мандрівки біля Бад-Кезена випадково помітили світло в одному з вікон старовинного замку Залек. Коли зазирнули у вікно, то побачили двох чоловіків, схожих на осіб, які перебували у розшуку. Виявляти героїзм мандрівники не стали, одразу викликали поліцію. Правоохоронці не очікували, що замок Залек, який вже перетворився на руїну серед саксонських лісів, стане тимчасовим притулком для двох найрозшукуваніших людей у Німеччині. Враховуючи складну місцевість, для затримки злочинців зібрали велику групу.
Але взяти вбивць живцем не вийшло. Про те, чому так склалося, дуже довго точилися дискусії, які продовжують і дослідники XXI століття. За однією версією, коли поліція підійшла до замку, злочинці почали стріляти, тоді один із правоохоронців вбив Керна, а Фішер нібито пустив у себе кулю сам. За іншою версією, обидва чоловіки встигли застрелитися до того, як поліція виламала двері. Тому про те, що трапилося насправді, знали лише стіни похмурого замку Залек. Злочинців поховали на найближчому сільському цвинтарі.
Слова і куля
Заарештовані 13 змовників постали перед новоствореним Державним судом захисту республіки 3 жовтня 1922 року. Очевидці розповідали, що всі учасники були молодими, фанатичними, сповненими безапеляційної віри у справедливість своїх вчинків. На допитах палко переконували слідчих, що Вальтер Ратенау – не просто міністр, а представник таємного єврейського уряду, один із “сіонських мудреців”, про яких йшлося у фальшивих “Протоколах”. Вбивці бачили у рейхсміністрі закордонних справ Німеччини не державного діяча, а тільки підступного ворога, який на боці сил пітьми.
На попередньому слідстві головний свідок і організатор замаху Віллі Гюнтер посилався на генерала Людендорфа, який вбачав у Ратенау постать, обізнану з єврейською змовою, відповідальну за війну та поразку Німеччини. Парадокс у тому, що сам Людендорф охоче переклав провину на інших. Не заперечував своєї участі на попередньому слідстві й Техов: він жорстко прокоментував, що вони стратили єврея і цим врятували Німеччину від змови, яка прагнула заволодіти світом.
Однак безпосередньо на суді Ернст Техов раптом змінив свідчення, казав, ніби не хотів цього робити, але Керн погрожував йому смертю у разі відмови. Але цю слабку спробу відмежуватися від злочину суд не взяв до уваги. Віллі Гюнтер намагався викликати співчуття, наголошуючи на своєму військовому минулому, але теж успіху не мав. Вирок суду було проголошено 14 жовтня. Найбільший термін ув’язнення на 15 років із подальшим позбавленням громадянських прав на 10 років отримав Ернст Техов.
Вбивство, яке змінило Німеччину
Смерть цього діяча стала вирішальною для подальшої долі Німеччини принаймні у цьому переконані сучасні дослідники. Вальтер Ратенау намагався повернути країну до дипломатії, порозуміння та миру, його підпис стояв під договорами, які зшивали розірвану карту Європи. Рейхсміністр докладав чимало зусиль, щоб німецьке слово знову лунало у світових залах перемовин не як загроза, а як пропозиція співпраці. І йому це вдавалося.
Коли Ратенау загинув, Берлін ніби завмер. Труну політика несли крізь місто два мільйони людей, це були наймасовіші похорони в історії Німеччини. Церемонія розпочалася у рейхстазі, але справжнє прощання відбувалося на вулицях. Смерть цього діяча стала вироком для цілої епохи, хвиля подальших політичних вбивств, що накрила Веймарську республіку, кинула країну у глибоку політичну кризу.
Позицію злочинців із “Консула” повністю підтримували майбутні активісти нацистської партії. Коли Гітлер прийшов до влади, то встановив пам’ятник вбивцям Ратенау на місці, де колись стояв обеліск миру. А Вальтера Ратенау поховали тоді у родинному склепі на Лісовому цвинтарі Обершеневайде. У сучасному Берліні його іменем назвали площу та гімназію, ще на мапі можна відшукати комерційний професійний коледж Вальтера Ратенау.