Друга світова війна перекроїла карту світу, змінила хід історії та залишила глибокі шрами на долях мільйонів людей. У червні 1945 року повалена й зруйнована Німеччина втратила не лише державність, а й контроль над своєю територією. Її поділили на 4 окупаційні зони: американську, британську, радянську та французьку. Згодом на карті Європи утворилися 2 держави з одним народом, але з протилежними системами – ФРН і НДР. У кожної були свої важливі політики, серед лідерів НДР одними з найвідоміших визнавали Гюнтера Миттага і Віллі Штофа. Після падіння Берлінської стіни цим діячам довелося не лише попрощатися з владою, а й відповісти за злочини радянської системи. Далі на berlinyes.
Як народилася та зникла НДР?
У 1946 році політики зрозуміли, що союз переможців розколюється. Захід узяв курс на протистояння СРСР, американці та британці об’єднали свої зони у так звану Бізонію, а незабаром до них приєдналася й французька частина. Так з’явилася Тризонія – прототип нової західної Німеччини. У Кремлі хотіли бачити єдину, нейтральну Німеччину – не капіталістичну й не соціалістичну, але однаково дружню до обох блоків. Проте історія пішла іншим шляхом. 23 травня 1949 року у Бонні проголосили створення Федеративної Республіки Німеччина (ФРН). Відповідь не забарилася: вже 7 жовтня того ж року у Східному Берліні з’явилася Німецька Демократична Республіка (НДР).
ФРН отримала більше за площею, населенням, ресурсами, користувалася щедрою допомогою США та Західної Європи, менше постраждала від війни й мала кращу промислову базу. Натомість НДР, спираючись на радянську підтримку, будувала нову економіку майже з нуля. Парадоксально, але саме у Східній Німеччині не було дефіциту товарів, а ВВП на душу населення в окремі роки випереджав західного сусіда. Однак під блискучою вітриною ховалася духовна та ідеологічна порожнеча. Восени 1989 року масові демонстрації охопили Східну Німеччину, система захиталася. У жовтні та листопаді пішли у відставку керманичі режиму Еріх Гонеккер, Віллі Штоф, Горст Зіндерман. А 9 листопада обвалився головний символ поділу Німеччини – Берлінська стіна. Східна Німеччина зробила перший крок до зникнення, а за нею щезли з політичного обрію її відомі діячі.
Ґюнтер Міттаг – падіння сірого кардинала Східної Німеччини
У 1980-х роках ім’я Ґюнтера Міттага промовляли у кулуарах влади Німецької Демократичної Республіки з особливою пошаною. Людина тіней, сірий кардинал східнонімецької економіки, відданий партієць і наближений до самого Еріха Гонеккера – він не часто з’являвся на перших шпальтах, але фактично керував країною в її передостанні роки. Міттаг був відповідальним за економічну політику, обіймав посаду першого заступника голови Ради міністрів НДР у 1970-х роках, а згодом увійшов до складу вищого партійного керівництва. До 1989 року став де-факто другою особою у партійно-державній ієрархії Східної Німеччини. Послаблення здоров’я та впливу Гонеккера лише зміцнювало позиції вірного соратника, який на підставі особистої довіри контролював важливі віхи політичного та економічного розвитку НДР.
Та коли у жовтні 1989 року країна захиталася під тиском народу, саме Міттаг став однією з головних мішеней революційного обурення. 17 жовтня на критичному засіданні Політбюро СЄПН він почув те, чого не чекав: звинувачення, критика, і – відставка. Навіть демонстративне дистанціювання від старого товариша Гонеккера не врятувало. Менш ніж за два місяці після втрати посади, 3 грудня 1989 року, Міттага заарештували. Разом із Гонеккером його звинуватили у державній зраді та узурпації влади. Слідство інкримінувало Міттагу ухвалення важливих рішень у тісному колі на основі приватних бесід з Гонеккером, без обговорення на Держраді чи у Народній палаті. Додатково закидали бездіяльність під час економічної кризи, яка стрімко поглинала НДР. Міттаг намагався захищатися: мовляв, йому перешкоджали ортодоксальні партійці, гальмуючи реформи, але до нього не прислухалися.
Коли закотилася зірка
Невдовзі його заарештували вдруге – цього разу за обвинуваченням у корупції та зловживанні службовим становищем. Слідство розслідувало справи про особисте збагачення коштом державного майна. Через критичні проблеми зі здоров’ям, зокрема ускладнення діабету, що призвело до ампутації ступнів обох ніг, Міттага звільнили з-під варти. Колишнього могутнього політика виселили зі службової вілли в елітному поселенні Вандліц, де раніше мешкала верхівка партійної номенклатури.
У 1991 році Міттаг видав автобіографічну книжку із промовистою назвою “За будь-яку ціну”. У ній він гостро критикував усе керівництво НДР, залишаючи бездоганною лише власну роль. Того ж року політика знову заарештували – цього разу за привласнення державних коштів. Але й цей процес припинили через стан здоров’я звинувачуваного. Останні роки Ґюнтер Міттаг доживав далеко від очей громадськості, без політичного впливу й тієї помпезності, з якою його зустрічали на партійних форумах. Помер навесні 1994 року, це була одна з найвпливовіших фігур доби, яка залишилася в історії тінню, що розчинилася разом із руйнуванням НДР.
Віллі Штоф – муляр із Берліна, який будував країну
Цей діяч починав свою кар’єру з будівельника, але берлінський хлопець у 17 років зробив вдалий вибір, приєднавшись до Комуністичної партії. Потім була війна, східний фронт, де юний Штоф захопився фюрером, цю пристрасть пізніше визнавав як імпульсивну та коротку. А вже після перемоги СРСР знову став “відданим комуністом” і почав співпрацювати з радянською владою, допомагаючи реалізовувати програму репарацій у зруйнованій Німеччині.
Після створення Німецької Демократичної Республіки у 1949 році його кар’єра стрімко пішла вгору. Посади у ЦК та Політбюро під керівництвом Вальтера Ульбрихта, з 1952 року Штоф став міністром внутрішніх справ, відповідальним за створення східнонімецької армії. Коли у НДР з’явилося Міністерство оборони, саме Штофа призначили першим очільником, він одразу отримав генеральське звання та авторитет серед союзників по Варшавському договору. Рік після зведення Берлінської стіни став для нього черговим трампліном: посада віцепрем’єра, а згодом – прем’єр-міністра. У цьому кріслі він пробув майже чверть століття, його стиль управління був взірцем бюрократичної педантичності. Штоф не шукав популярності, не кидав яскравих гасел, а просто тримав державну машину у суворому ритмі соціалістичної дисципліни.
Затінена фігура минулого
Але 1989 рік обернув усе з ніг на голову. На тлі масових протестів уряд Штофа був відправлений у відставку. У виступі перед Народною палатою він визнав політичну відповідальність за кризу, що охопила країну. Але це не врятувало, вже наступного дня разом з усім Політбюро політику довелося подати у відставку й скласти мандат депутата. У грудні прокуратура НДР заарештувала його за звинуваченням у корупції: розкішний маєток у Вандліці, приватні мисливські угіддя на озері Мюриць, грошові рахунки. Вже хворого 75-річного Штофа звільнили з-під варти у лютому 1990 року. Але разом із цим конфіскували 200 тисяч марок як “неправомірно здобутий прибуток”. Він звернувся до СРСР із проханням надати притулок, сподіваючись повторити долю Гонеккера. Але у Москві його лист залишили без відповіді.
Після об’єднання Німеччини у травні 1991 року ім’я Штофа знову з’явилося у заголовках, тільки вже у списку підсудних. Його разом із Гонеккером, Мільке та іншими колишніми вершителями долі НДР притягнули до відповідальності за смертельні вироки тим, хто намагався втекти через Берлінський мур, а також за придушення повстання 17 червня 1953 року. Але судовий процес, що розпочався у 1992 році, був перерваний через стан здоров’я обвинувачених. Останні роки Віллі Штоф прожив без публічності, помер у квітні 1999 року у Берліні. Разом із похованим у провінційному Вільдау Віллі Штофом пішла епоха людей, які будували державу з цеглин і гасел, але так і не зуміли зробити її людяною.
Коли країна зникла без пострілу
У вирі змін, що поглинули Європу наприкінці 1980-х років, Німецька Демократична Республіка намагалася опиратися, хай навіть символічно. У НДР тоді розгорнувся власний “Антимайдан”: десятки тисяч людей виходили на вулиці, щоби заявити: вони не хочуть зливатися з Заходом. Але рішення про долю НДР тоді ухвалювали не у Берліні, воно визрівало між Вашингтоном і Москвою. Держава, створена на уламках Другої світової, зникла за кілька місяців – без референдуму та мирної угоди. Коли 3 жовтня 1990 року НДР припинила існування, її землі увійшли до складу ФРН: заводи й фабрики, сховища та архіви, банківські активи, інституції, ринки, кадри. І найважливіші політики НДР не змогли тому запобігти. Фактично це був перший випадок в історії Німеччини, коли без крові, жертв та жодного пострілу з карти Європи зникла ціла країна. Символічно й тихо.
Джерела:
- https://www.kommersant.ru/doc/4154241
- https://belta.by/society/view/sudba-vostochnoj-germanii-chto-sozdavalos-s-pomoschjju-sssr-i-ischezlo-s-padeniem-berlinskoj-steny-711347-2025/
- https://kremlinhill.com/2019/
- https://www.theguardian.com/news/1999/apr/20/guardianobituaries.michaelsimmons
- https://www.mdr.de/nachrichten/thueringen/kultur/zeitgeschehen/bnd-akte-axen-100.html