Одним із найшанованіших політичних діячів Берліну залишився у людській пам’яті Ернст Рейтер – бургомістр столиці у післявоєнні роки. Це були часи, коли містяни Західного Берліну опинилися у блокаді й оточенні радянських військ фактично без їжі та палива. Тоді Рейтер звернувся до уряду західних держав, щоб врятувати німців, а міськими розпорядженнями робив усе можливе, аби врятувати людей. Більше на berlinyes.eu.
Дивовижні стежки політичної кар’єри
Ернст Рейтер народився у липні 1899 року в Апенраде провінції Шлезвіг-Гольштейн (сучасна територія Данії), його повне ім’я – Ернст Рудольф Йоганнес. Батько служив морським капітаном, потім обійняв посаду директора місцевої навігаційної школи. Юнак мав талант до наук, навчався в університетах Марбурга, Мюнхена та Мюнстера, цікавився германістикою, історією, географією, філософією, економікою. У 1912 році здобув диплом вчителя, тоді ж захопився ідеями соціал-демократичної партії Німеччини.
Коли почалася Перша світова війна, пішов на фронт, тяжко пораненим потрапив у російський полон. Там захопився вже новими ідеями – більшовизму, підтримав революцію 1917 року, став одним із лідерів прокомуністичних організацій військовополонених у Росії. Навесні 1918 року був відряджений радянським урядом на Поволжя, щоб створити адміністрацію поволжських німців. Пізніше очолив Поволзький комісаріат у німецьких справах у Саратові, брав участь у Першому Установчому з’їзді Рад німецьких колоній Поволжя, навіть увійшов до складу комітету. У червні того ж року очолив ініціативну групу зі створення партії німців-комуністів за рішенням II з’їзду Спілки німців-соціалістів Поволжя.
Діяльність у Німеччині та радикальна зміна політичних переконань
У жовтні 1918 року Райтер взяв участь у 6 Всеросійському з’їзді рад, де своєю активністю знову привернув увагу радянського уряду. Вже у грудні його відправили до Берліну, щоб надавав допомогу німецьким революціонерам. У 1919 році Ернст вступив до Комуністичної партії Німеччини, став одним із провідних політиків у перші роки Веймарської республіки. Товариші його знали за партійним іменем “Фрісланд”.
Але у 1921 році Рейтер розчарувався у більшовицьких ідеалах, у березні 1921 року виступив проти участі комуністів у загальнонаціональному страйку на знак протесту проти Капповського путчу. Перейшов до Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. Такого досвідченого й рішучого політика не могли не помітити. У 1926 році пан Ернст вже став членом берлінського магістрату, якому довірили розвиток транспортної галузі.
Він активно взявся до справи. Запровадив єдиний квиток для проїзду на різних видах громадського транспорту у столиці, сприяв розвитку берлінського метро. У 1931 році Рейтера обрали на посаду обербургомістра Магдебурга, він робив усе можливе, щоб зменшити рівень безробіття, забезпечити людей житлом. У 1932 році пана Ернста обрали ще й депутатом Рейхстагу.
Випробування у воєнні роки
Коли владу захопили націонал-соціалісти, Рейтера змістили з постів та відправили до концтабору Ліхтенбург. Спочатку тримали у загальній камері, потім – у самотній. Страшні тортури підірвали його здоров’я, але політику пощастило вижити. Його звільнили, завдяки міжнародному тиску англійських квакерів, вони ж допомогли Рейтеру втекти до Англії, а згодом – до Туреччини. Там за рекомендацією німецького економіста Фріца Бааде пан Ернст здобув посаду радника міністерства економіки. В Анкарі захистив звання професора.
Перші місяці на посаді бургомістра
Коли завершилася Друга світова війна, Рейтер заквапився до Німеччини. Взяв участь у місцевих виборах 1946 року у Берліні, знову очолив відділ міського транспорту. У 1947 році його обрали бургомістром столиці, але радянські представники не визнали це рішення берлінців. Але політик вважав себе на цій посаді, навіть на візитівках писав – “Ернст Ройтер, обраний, але не затверджений лорд-мер Берліну”. Йому радили піти на поступки переможцям, але Рейтер гордо відповідав, що ніколи не поводитиметься, як зляканий кроль перед змією.
Пан Ернст навіть насмілився викрасти креслення комунальних та інших послуг від мерії у радянському секторі і передати їх до західної частини Берліну. Коли у березні 1948 року у столиці Німеччини почалися мітинги, захисник міста проголошував, що Берлін ніколи не поступиться радянським правилам. І висловлював упевнення, що коли світ про все це дізнається, то неодмінно надасть підтримку.
У відчайдушних спробах врятувати людей
У червні 1948 року берлінці фактично опинилися сам на сам із величезними проблемами. Місто лежало у страшних руїнах, бракувало їжі, люди просили допомоги у керівництва. Коли генерал Луціус Клей запропонував неофіційному меру залучити повітряний транспорт, щоб прорвати радянську блокаду Західного Берліну, той гарантував повну підтримку з боку містян. І обіцяв їх захистити. Натомість наголошував, що представники інших країн не мають права покинути німців напризволяще перед таким свавіллям.
Героїчний спротив
Рейтер навіть очолив велику контрдемонстрацію на сходах Рейхстагу у вересні. Звертаючись до берлінців, проголошував, що жоден дипломат чи генерал не вестиме перемовин, поступок не буде, доки не прийде допомога. Він вірив, що їх не покинуть напризволяще і не втомлювався закликати до цього. Коли Рейтер дізнався про план вирубування 350 000 кубометрів деревини у міських парках і лісах, скоротив його на третину, щоб зберегти мальовничу спадщину.
Берлінці теж докладали зусиль, щоб привернути до себе увагу. Близько 18 000 містян працювали на будівництві нового аеропорту Тегель у французькому секторі, аеропорт вдалося відкрити у листопаді 1948 року. Люди об’єднувалися, щоб з користю використати ті 4 години електроенергії, які отримували на день, видавництва продовжували випускати газети. Представники радянської влади пропонували мешканцям Західного Берліну пайкові картки, але майже всі відмовилися.
Сміливе рішення бургомістра
Фото: Ернст Ройтер під час виступу перед Рейхстагом, 9 вересня 1948 року
У 1948 році Рейтер став бургомістром трьох західних секторів, які через рік об’єдналися у частину Західного Берліну. За час блокади Західного Берліну з 1948 до 1949 року Рейтер залишався до містян символом стійкості та мужності. Чимало берлінців прийшли послухати його промову 9 вересня 1948 року, з якою політик звернувся до людей на руїнах Рейхстагу.
Він сміливо порівняв радянську однопартійну систему з гітлерівським режимом і закликав уряди інших держав не допустити падіння Західного Берліну. Невдовзі після цієї події світлина політика з’явилася на обкладинці журналу “Тайм”. Завдяки популярності Рейтера, соціал-демократична партія Німеччини, до якої він належав, набрала рекордну кількість відсотків на виборах міських депутатів у 1948 році. Вибори проходили у 3 західних секторах міста. Блокада завершилася 12 травня 1949 року, цю подію берлінці відзначали як велике свято. Прощаючись із генералом Луціусом Клеєм, який допомагав врятувати містян, Рейтер запевнив, що Берлін ніколи цей вчинок не забуде.
Діяльність у мирний час
Коли Ернст Рейтер офіційно отримав посаду бургомістра Західного Берліна, то одразу підписав маніфест, яким заснував Вільний університет Берліну і став першим головою його опікунської ради. У 1949 році Рейтер став почесним доктором цього університету. У 1951 році, коли набула чинності нова конституція Західного Берліну, цей політик знову виграв вибори на посаду, бо мав величезну довіру з боку містян.
Після того, як знову став бургомістром, Рейтер рішуче відмовився співпрацювати з комуністичною владою. Щобільше дозволив собі вголос їх критикувати, зауваживши, що ті занадто дурні, коли вірять, ніби ідеї можна зупинити блокпостами та канавами. Засуджував придушення заворушень у східному секторі, які відбулися у серпні 1953 року. Того ж року заснував Фонд бургомістра Рейтера, який підтримував мешканців НДР, котрі наважилися втекти до західної частини Берліну.
Вшанування захисника міста
Невдовзі після цих подій Рейтер пішов з життя, причиною медики назвали наслідки грипу. Після того, як берлінці почули про смерть свого захисника, тисячі людей поставили на підвіконнях запалені свічки. На похорон політика зібралося понад мільйон берлінців, поховали його на Целендорфському лісовому кладовищі в Ніколасзі.
Але містяни не забули цю людину. Іменем Ернста Рейтера назвали площу у берлінському районі Шарлоттенбург та однойменну станцію метрополітену. У 1954 році сенат Берліну заснував медаль Ернста Рейтера – спеціальну нагороду за особливі заслуги перед Берліном, яку надають тільки найбільш шанованим діячам.