Кайзер Вільгельм II був королем Пруссії та німецьким імператором. Він увійшов у історію як останній імператор Німеччини. У той час, як Німецька імперія економічно процвітала за його правління, Вільгельму II також доводилося боротися із зовнішніми та внутрішніми політичними конфліктами. Відносини з іншими країнами ставали все більш напруженими через піднесення Німеччини та недипломатичні заяви Вільгельма. Водночас німецький народ дедалі більше відвертався від імператора та монархії. Після закінчення Першої світової війни, з якої Німеччина вийшла переможеною, Вільгельму II довелося втекти у вигнання до Нідерландів. Там він був змушений зректися престолу. Це означало не тільки кінець його правління, але й кінець усієї Німецької імперії. Більш детально на berlinyes.eu
Принц Вільям
Вільгельм народився 27 січня 1859 року в Кронпрінцпаласі в Берліні. Він був першою дитиною кронпринца Пруссії Фрідріха Вільгельма та принцеси Вікторії, дочки королеви Англії Вікторії. Вільгельм II рано виявив інтерес до війська та військових. У 18 років він пішов на військову службу, згодом отримавши звання капітана, а потім командувача різними видами війська. Він також почав вивчати право та політологію. Дружиною Вільгельма II була принцеса Огюста Вікторія Августенбург. У подружжя було семеро дітей.
Коли дід Вільгельма, кайзер Вільгельм I, помер, його батько, Фрідріх III, перейшов на посаду, успадкувавши престол. Однак він хворів на рак і на той момент був уже смертельно хворим. Він правив перед смертю лише кілька місяців. Це дозволило принцу Вільгельму бути коронованим Вільгельмом II, королем Пруссії та німецьким імператором уже в 1888 році.
Бувши імператором, Вільгельм II хотів сам формувати політику і з цієї причини претендував на особисте правління. Він планував узяти на себе керівництво державою замість того, щоб залишити правління канцлеру. Зіткнення з райхсканцлером Отто фон Бісмарком було неминучими. Зрештою конфлікт завершився звільненням Бісмарка. Оскільки імператор сам міг обирати свій політичний персонал, він призначав на важливі посади тих людей, які підтримували його та його рішення.
Зовнішньополітична напруженість
Якщо ви коли-небудь почуєте про імператора подорожей чи імператора медіа, то це означає, що мова про Вільгельма II. Ці прізвиська він отримав через свою любов до подорожей, які він здійснював близько 200 днів на рік. З іншого боку, імператор любив саморекламу й любив ставити себе та імперію в центрі ЗМІ.
За правління кайзера Вільгельма II Німеччина перетворилася на економічну наддержаву. Промислове зростання було величезним, а економічний бум був стійким. За підтримки імператора німецька наука також стала світовим лідером. Німецька імперія також почала розширювати власний флот і, серед іншого, значно модернізувала військово-морські сили.
Проте постійне економічне зростання та нарощування військової сили мали й недоліки. Через це інші країни сприймали Німеччину як непередбачувану й навіть загрозливу. Зовнішньополітичні кризи ізолювали імперію, що розвивалася, і призвели до того, що інші країни все більше сприймали її як ворога. Серед іншого, були дві марокканські кризи у 1905–06 та 1911 роках, під час яких Франція та Німецька імперія боролися за вплив у Марокко. Сам Вільгельм II також посилював зовнішньополітичну напруженість, хоч і ненавмисно. Він часто висловлювався недипломатично. До прикладу, в «Гунській промові» 1900 року Вільгельм закликав своїх солдатів не виявляти милосердя під час повстання в Китаї.
Неприйняття монархії
До того ж монарх зіткнувся з внутрішньополітичними конфліктами. Думки людей щодо свого імператора розділилися. Вільгельм II був популярний серед більшості громадян. Але ліберали, вважали його занадто консервативним і реакційним. Та багато хто думав, що він занадто поміркований і обережний.
Сам же Вільгельм II вважав себе регентом із Божої ласки. Тож він підтвердив свою владу як імператора, сказавши, що вона дана йому Богом. Після цієї заяви він зіштовхнувся з несприйняттям своїх громадян. Багато хто звинувачував його в надто свавільному правлінні в рамках особистого режиму. Насправді він ніколи не перевищував прав, які йому належали згідно з імперською конституцією. Проте народ повільно, але впевнено відвертався від імператора. Монархія все більше втрачала підтримку.
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні імператор емігрував у Нідерланди. Вільгельм оселився з дружиною в провінції Утрехт. І хоч, держави Антанти вимагали видачі останнього імператора, та Нідерланди не на це погодились. Коли кайзер Вільгельм II зрікся престолу під тиском мас, був прокладений шлях для першої німецької демократії — була заснована Веймарська республіка.
Помер останній імператор Німеччини у вигнанні 1 червня 1941 року внаслідок емболії легеневої артерії. Його було поховано на території Будинку Дорн — його тодішньої резиденції, а зараз музею останнього імператора Німеччини — у невеликому мавзолеї, побудованому спеціально для нього.