Після перемоги над Наполеоном Віденський конгрес із вересня 1814 до червня 1815 року вів переговори про реорганізацію європейських держав. По суті, переговори були сформовані прагненням відновити дореволюційний порядок. У той час, як мета полягала у відновленні балансу сил між європейськими державами в зовнішній політиці. Принцип монархічної держави мав бути знову застосований усередині країни, по можливості, без будь-яких поступок ліберальним і демократичним ідеям. Замість національної держави, на яку багато хто сподівався, німецькі князі створили Німецький союз. Про те, як у Німеччині зароджувався парламентаризм читайте на berlinyes.eu
Початок парламентського життя
Єдиним федеральним органом були Федеральні збори у Франкфурті-на-Майні, які збиралися під головуванням Австрії і пізніше були названі «німецьким Бундестагом». Хоча творчі можливості Німецького союзу були обмежені через громіздкий характер його інституційних механізмів, він виявився ефективним інструментом для придушення зусиль опозиції протягом тривалого часу.
Виконання конституцій, обіцяних у федеральному акті не виправдало очікувань. У той час, як низка держав центральної та північної Німеччини прийняли конституцію пізніше, Пруссія та Австрія взагалі відмовлялися запроваджувати її для своїх територій до 1848 року. Лише в південних землях Німеччини були прийняті державні представницькі конституції, які надавали ліберальні громадянські права та права участі в обмеженому обсязі. Створені в цьому контексті народні представники дали опозиційному руху нові можливості для розвитку та поклали початок поступу парламенту в Німеччині.
Державні парламенти зазвичай складалися з двох палат: у першій засідали представники правлячої родини та вищого дворянства, а також сановники від політики, церкви та суспільства, призначені королем. Місця в другій палаті розподілялися за певними соціальними групами за фіксованими квотами, представники яких часто обиралися за ступеневим класовим голосуванням і непрямими виборчими процедурами. Хоча парламенти мали затверджувати закони та стягувати податки, їхні можливості були обмежені. Попри ряд ліберальних реформ, суттєвих змін досягти не вдавалося через претензії монархічного керівництва на виключне представництво.
Карловарські резолюції
Всупереч відновленню монархічних порядків, ліберальні та національні ідеї продовжували пропагуватись, особливо серед середнього класу та в університетах. Вартбурзький фестиваль 18 жовтня 1817 року, на якому зібралися близько 500 студентів, які висловили критику існуючих умов, був першим загальнонаціональним заходом німецького національного руху.
Та Карловарські резолюції, прийняті в 1819 році за ініціативою міністра закордонних справ Австрії Клеменса фон Меттерніха, встановили режим поліційного державного нагляду та репресій, спрямований на повне придушення зусиль опозиції. У ході так званого переслідування демагогів Центральною слідчою комісією, створеною в Майнці, провідні представники опозиції були змушені замовкнути.
Демократичний Рейхстаг
Опозиційний рух отримав новий імпульс від Липневої революції в Парижі та польського повстання на початку 1830-х років. У багатьох містах, у тому числі й у Берліні, відбувалися протести проти політичного гніту. Правлячі князівські будинки були змушені піти на поступки в питаннях конституційних і громадянських прав. З ініціативи Асоціації преси та батьківщини 27 травня 1832 року понад 20 000 людей зібралися на велике національне свято в замку Гамбах, щоб вимагати створення демократичної німецької національної держави у вільній Європі. Ця перша велика політична масова демонстрація в Німеччині, під час якої, багато учасників несли чорні, червоні та золоті прапори — кольори братства, загальновизнаного як символ німецької єдності, — дала потужний поштовх опозиційному руху. Відтоді заклик до конституційних змін уже не можна було придушити.
Та Пруссько-Німецька імперія, заснована в 1871 році, багато в чому, залишалася військовою авторитарною державою. Імперська конституція від 16 квітня 1871 року, проєкт якої в основному був розроблений Бісмарком, надала монархічній виконавчій владі широкі прерогативи: війська, зовнішня політика та імперська адміністрація залишалися в основному поза впливом парламенту, і, перш за все, призначення чи зняття уряду залежало виключно від довіри імператора, але не від більшості в парламенті.
З усім тим, демократично легітимований Рейхстаг також мав важливі повноваження: найважливішим завданням парламенту було ухвалення всіх законів, включаючи пропозиції річного бюджету. Жоден закон не набирав чинності без його згоди. Він мав право самостійно вносити законопроєкти, вимагати від райхсканцлера інформацію про політику уряду й самому визначати порядок денний. У конституційній практиці Рейхстаг, безсумнівно, із часом набував дедалі більшого престижу та впливу, став найважливішим символом політичної нації та різними способами впливав на суспільство.