30 січня 1933 року Адольф Гітлер обійняв посаду райхсканцлера Німеччини. З того часу й до 1945 року німецька держава неофіційно називалася Третім Рейхом. Гітлер і нацистська партія контролювали країну. Націонал-соціалісти швидко знищили всю опозицію та можливих суперників, установивши одноосібну владу фюрера. Докладніше про те, що цьому передувало та до чого призвело таке правління, читайте далі на berlinyes.
Вихід нацистів на політичну арену
Після поразки в Першій світовій війні кайзер Вільгельм II зрікся престолу. Він став останнім німецьким імператором. У 1919–1933 роках на території Німеччини існувала Веймарська республіка. Це історична назва держави, пов’язана з конституційним Національним зібранням, що засідало в місті Веймарі (земля Тюрингія). Офіційно держава продовжувала називатися Німецькою імперією.
Багато німців були незадоволені новою ситуацією. Вони прагнули повернутися до колишнього ладу. У 1930 році вибухнула світова економічна криза. Німеччина більше не могла виплачувати військові борги, передбачені Версальським мирним договором. Мільйони німців втратили роботу. Країна також переживала політичну кризу, адже формування уряду більшості в таких умовах – непосильне завдання.
Це був ідеальний час для зміцнення репутації Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), створеної в 1920 році. Адольф Гітлер завдяки своєму ораторському таланту залучив чималу кількість членів. Усі вони поділяли ідеї крайнього націоналізму й антисемітизму. У листопаді 1923 року Гітлер навіть здійснив невдалу спробу державного перевороту. У 1924-му, після недовгого перебування за ґратами, він був звільнений від відбування покарання. У в’язниці Гітлер написав відому книгу «Моя боротьба» (Mein Kampf), що стала ідеологічною основою націонал-соціалізму. У ній він описав свої плани на Німеччину.
Тож нацисти використали економічну й політичну кризу для зміцнення своїх позицій. Образ Гітлера як сильного лідера підкупив людей. Він обіцяв виборцям об’єднати населення та покласти край політичним розбратам. Зосереджувалися нацисти на виборцях з усіх верств суспільства, а не лише якісь конкретній групі.
Підпал Рейхстагу
Остаточно утвердитись при владі Гітлеру вдалося 30 січня 1933 року, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив його райхсканцлером Німеччини. Хоча Гітлера не обирав німецький народ, він усе ж прийшов до влади законним шляхом. Націонал-соціалісти відсвяткували свою перемогу ходою з факелами через Берлін. А втім, до всемогутності Гітлеру ще було далеко. У новому кабінеті міністрів налічувалося лише двоє членів НСДАП, хоча й вони обіймали важливі посади.
За нацистів берлінський Рейхстаг, де засідав однойменний парламент, перестав бути вільним і демократичним інститутом. Перш ніж Гітлер зміг реалізувати свої диктаторські амбіції, йому потрібно було отримати достатньо місць у законодавчому органі. Він переконав президента розпустити рейхстаг та призначити нові вибори. Пауль фон Гінденбург так і зробив, обравши датою виборів 5 березня 1933 року. А вже 27 лютого відбувся підпал Рейхстагу, внаслідок якого постраждали зала для дебатів та скляний купол. Нацисти відразу ж звинуватили в інциденті комуністів.
28 лютого рейхспрезидент видав указ, що посприяв встановленню диктатури. Зокрема, була скасована свобода слова, зібрань, приватного життя та преси. Крім того, президент легалізував прослуховування телефонних розмов і прочитання листування, а ще призупинив автономію федеративних земель. Громадянські права німецького народу були обмежені. Поліція могла вільно проводити обшуки в будинках та арештовувати людей. Політичні опоненти нацистів перебували фактично поза законом.
У тому ж 1933 році розпочався гучний кримінальний процес щодо пожежі. Основним обвинуваченим був нідерландський робітник та член Комуністичної партії Нідерландів Марінус ван дер Люббе. Він визнав свою причетність до підпалу й заявив, що діяв один. Його стратили після показового суду в 1934 році. Четверо інших підсудних були виправдані через відсутність доказів.
А втім, незалежні розслідування піддали сумніву правдивість версії про причетність до підпалу комуністів. Наприклад, німецький комуніст Віллі Мюнценберг разом із кількома іншими авторами опублікував книгу The Brown Book on the Reichstag Fire and Hitler Terror (1933), у якій ішлося про те, що ван дер Люббе був пішаком нацистів. На думку Мюнценберга, пожежа була навмисне організована Гітлером із метою консолідації політичної влади. Крім того, через 80 років канадський історик Бенджамін Гетт видав книгу Burning the Reichstag: An Investigation into the Third Reich’s Enduring Mystery. У ній він опублікував спогади свідків, які дозволяють дійти висновку, що Марінус ван дер Люббе не міг діяти самостійно, зважаючи на масштаби пожежі.
Хай там як, підпал Рейхстагу посприяв встановленню влади нацистів у Німеччині. Оскільки комуністи мали місця в парламенті, то підпал, до якого вони нібито були причетні, був використаний Гітлером для прискорення заборони комуністичної партії. До 15 березня 1933 року нацисти заарештували 10 000 комуністів. Для розміщення політичних в’язнів були відкриті перші концтабори. Комуністи відбували покарання в жахливих умовах, де з ними жорстоко поводилися, катували, а часом і вбивали. Особливо нелегко доводилося євреям і відомим німцям. Наприклад, охоронці табору «Дахау», що неподалік від Мюнхена, вивели чотирьох єврейських в’язнів за ворота та розстріляли.
Утвердження тоталітаризму
23 березня 1933 року в Берліні зібрався рейхстаг – законодавчий орган. Тоді депутати під тиском Гітлера проголосували за ухвалення Gesetz zur Behebung der Not von Volk und Reich («Закону про ліквідацію бідування народу та держави»). Цей нормативний акт дозволив Гітлеру видавати нові закони без втручання президента чи рейхстагу протягом 4 років. Він став документальною основою нацистської диктатури.
Гітлер отримав бажану могутність, тому почав підлаштовувати німецьке суспільство до нацистського ідеалу. Канцлер звільнив багатьох єврейських держслужбовців, а також інших політично підозрілих посадовців. Нацисти позбулися будь-якої потенційної опозиції, наприклад звільнили деяких суддів. Профспілки були примусово замінені організацією «Німецький робітничий фронт», що не дозволяла чинити будь-який опір.
Нацисти намагалися знищити все «ненімецьке». Вони спалювали книги, написані єврейськими письменниками чи прибічниками лівих політичних сил і пацифізму. Щодо євреїв, то хоча вони не протистояли амбіціям нацистів, але завжди були основними жертвами знущань і гноблення. Вже 1 квітня 1933 року уряд вжив офіційних заходів проти євреїв, оголосивши великий бойкот єврейської продукції. Це був перший етап антисемітських заходів, що зрештою завершилися Голокостом.
Самодержавний правитель
Прихід Адольфа Гітлера до влади завершився диктатурою. Крок за кроком канцлер знищував демократію. 14 липня 1933 року Німеччина стала однопартійною державою. В умовах такої системи парламент був інструментом реалізації влади НСДАП. 30 червня 1934 року війська СС (особиста охорона Гітлера) вбили приблизно 400 членів СА (штурмовиків НСДАП), які були противниками канцлера. У такий жорстокий спосіб диктатор продемонстрував, що вся опозиція буде знищена. Протягом 12 років існування Третього Рейху фюрер усіма можливими способами зміцнював свою владу в країні.