Історично жінки були політичними аутсайдерами. Їм усіляко обмежували доступ до голосування та участі у виборах, а то й не надавали такої можливості взагалі. Однак у XXI столітті представництво жінок у політиці – один із пріоритетів Європейського Союзу. Незважаючи на те, що німкені отримали право голосувати та балотуватися на виборах у 1918 році, їх представництво у парламенті не перевищувало 10% аж до 1983-го. У 2013 році ця цифра зросла до 36,3%. Берлінські політикині неодноразово впливали на доленосні події, визначаючи курс на майбутнє для німецької столиці та всієї країни. Підбірка найвпливовіших із них далі на berlinyes.
Ангела Меркель
Хоча ця одіозна чиновниця заплямувала свою репутацію через створення сприятливих умов для повномасштабного вторгнення РФ в Україну, але даремно заперечувати, що вона одна з найвпливовіших німецьких і світових лідерів. Ангела Меркель – перша жінка, яка обійняла посаду канцлера Німеччини.
Свою політичну кар’єру вона розпочала з посади прессекретаря партії Demokratischer Aufbruch. У 2000 році Меркель стала першою жінкою, яка обійняла посаду голови партії «Християнсько-демократичний союз». З 2005 по 2021 рік вона служила німецькому народу як канцлерка. Чи не найважчим викликом, з яким зіткнулася політикиня, стала фінансова криза в Європі – найбільший економічний спад із часів Другої світової війни. Канцлерка посприяла підписанню в січні 2013 року фіскального договору, що зобов’язував уряди діяти в межах конкретних контрольних показників збалансованого бюджету. Зрештою, Німеччина набула слави однієї з найбільш економічно потужних країн Європи.
Після радіаційної аварії на АЕС «Фукусіма-1» 2011 року Меркель зробила одним із пріоритетів своєї політики поетапну відмову від ядерної енергетики в Німеччині. Ще одне важливе досягнення – подолання кризи біженців 2014 року. Хоча Меркель посприяла тому, що країна прийняла у 2014–2016 роках приблизно 1,5 мільйона біженців і мігрантів, але зрештою вона змогла розв’язати проблему. Великий потік нових поселенців (переважно із Сирії, Іраку, Афганістану, Албанії та Косово) спричинив серйозні соціальні проблеми. Тому, у вересні 2015 року федеральний уряд відновив перевірки на кордонах, зокрема посилений огляд був запроваджений на кордоні з Австрією.
Загалом, стиль правління Меркель можна назвати прагматичним, хоча й нерідко канцлерку засуджували за відсутність чіткої позиції та ідеології. Наприклад, це було особливо помітно після анексії Криму Росією у 2014 році. Коли російські бойовики захопили українську територію, Меркель була однією з політиків, які звинуватили РФ у прямому розпалюванні конфлікту. Канцлерка очолила зусилля ЄС щодо введення санкцій проти Росії. Однак водночас вона підтримувала тісні зв’язки з Володимиром Путіним. З’ясувалося, що перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну в лютому 2022 року уряд Меркель заблокував надання Україні озброєння по лінії НАТО. Крім того, політикиня виправдовувала використання Німеччиною російського газу.
Урсула фон дер Ляєн
На відміну від Меркель, ця німецька політикиня бельгійського походження всіляко сприяє перемозі України над Росією. У квітні 2022 року вона відвідала місто-герой Бучу, де росіяни організували різанину. У травні того ж року чиновниця пообіцяла, що Європейський Союз намагатиметься заборонити весь імпорт російської сирої нафти та нафтопродуктів. На посаді президента Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україна неодмінно має стати членом Європейського Союзу.
Народилася фон дер Ляєн в сім’ї німецького політика Ернста Альбрехта. Певний час вона працювала асистенткою лікаря, а потім – викладачкою Ганноверської медичної школи. У 1990 році жінка вирішила піти стопами батька й приєдналася до партії «Християнсько-демократичний союз» (ХДС). У 1996 році вона взяла участь у політиці Нижньої Саксонії – федеральної землі, якою керував її батько. У 2004 році політикиня потрапила до керівного комітету ХДС. У 2005 році її призначили міністром у справах сім’ї, людей похилого віку, жінок і молоді.
У 2013–2019 роках Урсула фон дер Ляєн обіймала посаду міністра оборони Німеччини, ставши першою жінкою на цій посаді. У 2019 році чиновниця переїхала з Берліна до Брюсселя, де її призначили президентом Європейської комісії. Вона знову увійшла в історію, ставши першою жінкою, яка очолила цей орган.
Роза Люксембург
Революціонерка Роза Люксембург – одна із засновниць партії «Соціал-демократія Королівства Польського і Литви», а також Комуністичної партії Німеччини. Народжена в єврейській сім’ї, вона рано дізналася, що таке дискримінація меншин. Крім того, бувши кульгавою від народження, дівчина добре розуміла складнощі життя людей із фізичними вадами, які тоді були частою причиною для насмішок. Проте, попри ці перешкоди, вона стала однією з небагатьох жінок свого часу, які здобули докторський ступінь у Цюрихському університеті.
Німкеня присвятила життя боротьбі за справедливість та демократично-соціалістичні дії. Усе це мешканка Берліна робила в умовах, коли дуже мало жінок мали хоча б якийсь вплив на політику. Роза Люксембург вважається піонеркою робітничого руху, противницею війни, критиком капіталізму, феміністкою, теоретиком марксизму й комунізму, економісткою та публіцисткою.
Протягом життя Люксембург неодноразово потрапляла за ґрати через свої погляди та ідеї, що кидали виклик статус-кво. Наприклад, вона відверто критикувала марксизм, хоча і її надихала ця ідеологія робітничого класу. Навіть перебуваючи у в’язниці, активістка не припинила агітаційної та пропагандистської роботи, надсилаючи конспіративно брошури, листівки тощо. Як і інші революціонери тієї епохи, Роза Люксембург померла не своєю смертю. Під час Листопадової революції 15 січня 1919 року 47-річну політикиню допитали військові правого крила, побили, а тоді розстріляли. Дозвіл на вбивство Рози Люксембург надав райхсміністр оборони Німеччини Ґустав Носке.
Анна Зеґерс
Письменниця та антифашистська активістка Анна Зеґерс народилася в єврейській родині. У 1928 році вона приєдналася до Комуністичної партії Німеччини, а в 1947-му – Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Зеґерс писала суспільно-критичні праці, за які отримувала численні нагороди. У 1933 році, після приходу до влади нацистів, її ненадовго заарештувало гестапо, а книги авторки були спалені.
Спершу Зеґерс емігрувала до Франції. Згодом вона переїхала разом із сім’єю до Мексики, де проживала до кінця нацистської ери. У 1942 році політикиня дізналася, що її мати загинула в концтаборі. У тому ж році жінка написала й випустила свій найуспішніший роман – «Сьомий хрест». У ньому йдеться про сімох ув’язнених, які втекли з гітлерівського концтабору «Вестгофен» та з яких вижив тільки один. У Німеччині книга з’явилася лише в повоєнний період.
Після закінчення Другої світової війни в 1947 році Зеґерс повернулася до Східної Німеччини й оселилася в Берліні. У різні роки вона була членкинею Світової ради миру, Комітету з Міжнародних Ленінських премій, головою Асоціації німецьких письменників та членкинею Німецької академії мистецтв. На міжнародній арені рух за мир у всьому світі був справою, близькою її серцю. У 1950 році Зеґерс стала однією з ініціаторів Стокгольмського заклику до повної заборони ядерної зброї.
Головні герої її книг – переважно жінки. Вони мають мужність залишатися вірними своїм цінностям, попри всі політичні та соціальні негаразди. Такою була й Анна Зеґерс – рішучою, безстрашною та безкомпромісною. З нагоди свого 75-річчя вона була визнана почесною громадянкою міста Берлін.