Вбивство на площі Бюловплац – злочинця покарали через 60 років

В історії берлінських злочинів особливе місце посідає вбивство на площі Бюловплац. Під такою назвою запам’ятали містяни гучний злочин, скоєний 9 серпня 1931 року, коли були розстріляні поліціянти Пауль Анлауф і Франц Ленк. Ця акція стала помстою представників комуністичної організації Німеччини за вбивство берлінця Фріца Ауге. Імена злочинців вдалося встановити, але покарання наздогнало одного з них лише через десятки років. Другого покарала сама доля. Більше на berlinyes.eu.

Ситуація у Берліні влітку 1931 року

Не є таємницею, що на початку минулого століття Радянський Союз мав чимало шпигунів та агентів у багатьох країнах Європи, а особливо – у дружній до нього на ті часи Німеччині. Там навіть діяли осередки комуністичної партії. Відтак не дивно, що пристрасті почали вирувати ще за часів Веймарської республіки. Влітку 1931 року нацисти та комуністи спільно змогли проштовхнути референдум про розпуск прусського державного парламенту. Обидві сторони вважали, що ця “твердиня демократії”, як парламент тоді називали, заважає їм прорватися до влади.  

Під час масових заворушень 8 серпня на площі Бюловплац спалахнула бійка. Розганяючи натовп, поліціянт застрелив 19-річного сантехніка Фріца Аугена, який був активним прибічником комуністів. Представники партії одразу ж вирішили помститися. Уночі на стінах будинків на площі з’явилися погрози: “За кожного застреленого робітника будуть вбиті два офіцери” та “За кожного комуніста – два поліціянти!” Правоохоронці взяли це до уваги, 9 серпня всі працівники поліції трималися напоготові. Але це не допомогло запобігти лихові.

Виконавці вироку

Як стало відомо слідству значно пізніше, роль месників взяли на себе депутати рейхстагу Ганс Кіппенбергер і Гейнц Нейман, які звернулися по допомогу до командира партійної самооборони Веддінга Міхаеля Клаусе. Їх підтримав політичний керівник Комуністичної партії Німеччини в окрузі Берлін-Бранденбург-Лужиця-Позен Вальтер Ульбрихт. Зустріч із Клаусе відбулася у таємній кімнаті пивного бару “Лассант”. За свідченням одного із заарештованих злочинців, саме Вальтер Ульбрихт наполегливо радив стріляти у голову, щоб напевне поцілити. Для показового розстрілу обрали відому у столиці особу – офіцера прусської поліції й начальника 7 дільниці Пауля Анлауфа.

Виконати вирок зголосилися добровольці Еріх Мільке та Еріх Цимер, які були учасниками озброєної партійної групи, яку називали партійною самообороною. Для страхування Міхаель Клаусе виділив ще п’ятьох партійців, які мали перекрити дорогу поліціянтам, якщо ті переслідуватимуть месників. Відкладати надовго не стали. Берлінська поліція перебувала у стані готовності через проблеми з провалом референдуму. Капітан Пауль Анлауф особисто виїздив на Бюловплац на чергування, тому перехопити його було реально.

Що трапилося на площі?

Фото: Будинок Карла Лібкнехта у Берліні, 1930 рік

Поліціянти очікували на початок мітингу, який активісти запланували 9 серпня о 20 годині вечора, коли будуть оголошені результати референдуму. Представники поліції зібралися заздалегідь, щоб запобігти заворушенням та протестам. За свідченнями очевидців, капітан Анлауф разом із напарником Францем Ленком та обервахмістром Августом Віллігом патрулювали територію від 7-го відділення поліції на Ганкештрассе до Вейдінгерштрассе. Біля Будинку Карла Лібкнехта вони зустріли обервахмістра поліції Буркерта, який порадив колегам взяти дозвіл на зачистку Бюловплац, бо там вже згуртувалося близько сотні агресивних людей.

Поліціянти вирішили повернутися, щоб скористатися порадою. У цей час злочинці Мільке і Цимер ховалися біля входу до Будинку Карла Лібкнехта й почали наздоганяти правоохоронців. Коли поліціянти завернули за ріг кінотеатру “Вавілон”, то почули голосні образи на свою адресу. Вілліг першим потягся до зброї, але зреагувати не встиг. Нападники почали стріляти у спину патруля з відстані 5 метрів. Від кулі у голову капітан Анлауф помер одразу, Ленк з пораненням у спину ще зміг дістатися до дверей кінотеатру. Там йому намагалися надати допомогу, але чоловік помер у дорозі до лікарні. Вілліг отримав кулі у живіт та у руку і ще зміг підвестися. За свідченнями очевидців, спробував стріляти, але замість злочинців кулі почали зачіпати перехожих.

Аргументи й факти

Фото: похорон загиблих поліціянтів

Поліціянти, які чергували неподалік, подумали, що йдеться про масштабний напад і теж почали стріляти навсібіч. Прибуло підкріплення, правоохоронці обшукали затриманих на вулиці та у кінотеатрі берлінців, оглянули найближчі будинки, але злочинці вже були далеко. Опівночі 9 серпня Будинок Карла Лібкнехта оточили, а вранці провели обшуки, вилучили картотеку складу комуністичної організації та свіжий випуск газети “Die Rote Fahne”. Але виконавці вироку Мільке та Цимер встигли втекти з міста. Пізніше товариші по партії вивезли їх до Москви. 

Єдиним підозрюваним на той момент залишився берлінець Макс Тунерт, якого поліціянти виловили з діжки з водою. Там чоловік сховався під час стрілянини, яку вчинили поліціянти. Справа загальмувала, але про злочин згадали у 1933 році, коли до влади прийшли нацисти. Вони швидко вилучили нерозкриті справи, які почала детально вивчати вже спеціальна кримінальна поліція під керівництвом Ернста Генната. Жорсткий допит свідка Тунерта, який вів особисто Геннат, допоміг з’ясувати імена злочинців.   

Від слідчих до суду

У квітні 1933 року суд Берліну видав ордери на арешт Мільке та Цимера, але вони вже втекли з країни. А от Міхаеля Клаусе вдалося заарештувати, після жорстоких тортур він визнав свою провину й дав свідчення на інших учасників злочину. Всім винесли смертний вирок, але Клаусе пощастило. Він встиг подати прохання про помилування райхсканцлеру Адольфу Гітлеру, і страту замінили на довічне ув’язнення. Вдруге ордер на арешт Еріха Мільке суд видав лише у лютому 1947 року, однак радянська влада, яка на той час окупувала східну частину Німеччини, вилучила матеріали справи. А от у західній частині Берліну цей ордер зберіг свою чинність. 

Сам Мільке ніколи не приховував, що доклав руку до того злочину. Хоча у багатотомнику “Історія німецького робітничого руху”, над яким працювали дослідники під керівництвом Вальтера Ульбрихта, зазначалося, що у смерті поліціянтів на Бюловплац винні замовники Нейман і Кіппенбергер. Вони тоді теж втекли до СРСР, але там їх наздогнала відплата у вигляді сталінських репресій 1937 року. А проведену ними акцію критикували, як несумісну зі званням комуніста та шкідливу для іміджу всієї партії. Адже такий спосіб розв’язання проблем суперечив марксистсько-ленінському вченню про класову боротьбу.

Доля Еріха Мільке

Обидва Еріха, які розстріляли поліціянтів, змогли втекти до Радянського Союзу, сподіваючись знайти прихисток біля головних комуністів світу. Цимеру пощастило менше: він загинув в Іспанії у 1937 році. А от до Еріха Мільке доля виявилася надзвичайно щедрою. У вересні 1932 року він вступив до Міжнародної ленінської школи Комінтерну, після завершення навчання працював викладачем у військово-політичній школі у Баківці під псевдонімом “Пауль Бах”. З 1936 до 1939 року воював в Іспанії під партійним іменем Фріца Ляйснера. 

Потім із таємним завданням перебрався до Бельгії, але там у 1940 році потрапив до табору Сіпрієн. За 2 місяці зумів організувати втечу, дістався до Тулузи. До Берліну повернувся аж у 1945 році й одразу ж здобув посаду начальника відділення поліції району Ліхтенберг. У листопаді 1957 року Мільке вже обійняв посаду міністра державної безпеки НДР, на якій залишався до 1989 року. У 1987 році отримав найвищу нагороду СРСР – звання Героя Радянського Союзу “за внесок у справу боротьби з фашизмом”. Деякі політики із заздрістю зазначали, що вбивство на Бюловплац стало поштовхом до такої блискучої кар’єри. Адже саме через цей злочин Мільке змушений був тікати до СРСР і потім швидко просувався по кар’єрних сходинках. Хоча, якщо судити справедливо, була в його успіхах і левова частка удачі й таланту.

Суд через 60 років після злочину

Фото: Еріх Мільке та Еріх Хонеккер 

У листопаді 1989 року Мільке пішов у відставку, а у грудні вже був заарештований. Суд спирався на звинувачення прокуратури з процесу 1934 року та на матеріали слідства. Щоправда, адвокат політика намагався довести, що не можна використовувати документи часів диктатури у несправедливій державі. Але це не допомогло. У віці 85 років відомому діячу довелося постати перед судом, який відбувся у лютому 1992 року. За подвійне вбивство він отримав лише 6 років ув’язнення, таке скромне покарання судді пояснили тим, що з часу злочину минуло 60 років. З цих 6 років Мільке відбував покарання лише 5 і переважно у лікарні в’язниці. У серпні 1995 року був умовно-достроково звільнений. Цей вбивця поліціянта пішов з життя у віці 93 років, останні місяці життя провів у Берліні, де й розпочалася вся ця історія.