У виборах до Національних зборів 19 січня 1919 року жінки в Німеччині вперше отримали можливість голосувати та бути обраними. Цьому передувала тривала боротьба, яка почалася ще в 19 столітті. Більш докладно про все це читайте на berlinyes.eu
Боротьба за право обиратись
Ще до організованого жіночого руху під час революції 1848–49 років Луїза Отто-Петерс першою виступила на користь виборчих прав жінок. У своїй політичній «Жіночій газеті», яку вона вперше опублікувала в 1849 році, Луїза закликала до «права зрілості» для жінок і «незалежності в державі». Пізніше, в 1870-х роках берлінка Гедвіг Дом також виступала за надання жінкам виборчого права. У своїй праці «Жіноча природа і право» 1876 року вона досить чітко сформулювала цю свою вимогу.
З цього моменту жіночий рух за свої права зміг стати організованим, хоча його діяльність ускладнювалася різними законами про асоціації в деяких країнах Імперії, які прямо забороняли жінкам бути політично активними. З початком Першої світової війни кампанія за надання жінкам виборчих прав раптово припинилася. Чоловіки йшли на війну, жінки працювали в тилу. Деякі з них продовжували політичну активність, закликаючи, наприклад, до миру. У 1915 році відбулися дві жіночі мирні конференції. Боротьба за виборче право жінок була відкрито відновлена в 1917 році. А 19 січня 1919 року жінки вперше змогли скористатися цим правом і бути обраними.
Целібат державних службовців
Новий Парламент мав розробити конституцію та закони для нової форми правління — це була велика відповідальність для тих, як для тих хто голосував, так і тих, хто був обраним. Близько 82 відсотків жінок віддали свій голос. Установчі національні збори збиралися у Веймарі та Берліні із 6 лютого 1919 року по 21 травня 1920 року. Нові парламентарки вже мали політичний досвід через участь у жіночих організаціях, профспілках, громадських об’єднаннях та партіях. Вони також принесли практичні знання зі своїх професій. Більш ніж половина з них народилися у 1870-х роках. Так само, більш ніж половина були неодружені, оскільки все ще діяв «целібат державних службовців»: після заміжжя жінки повинні були звільнитися і втрачали право на пенсію. Були серед депутаток і уродженки Берліну.
Ельза Гьофс у віці 18 років виходить заміж за соціал-демократа Пауля Гьофса в Штеттіні. Вона залишає роботу хатньої робітниці й народжує двох дітей. У 1905 році Ельза Гьофс вступає в СДПН. З 1912 до 1933 року вона є членом Померанської окружної організації СДПН. У 1919 році отримує нові посади: окружна голова Померанської асоціації добробуту робітників, член Національної асамблеї до 1920 року. Потім вона була членом міської ради в Щецині до 1924 року і членом Поморського провінційного парламенту, а також прусського державного парламенту з 1921 до 1928 року. У 1932 році Ельза Гефс вдруге вийшла заміж за соціал-демократа Карла Кірхмана. Вони мали продуктову крамницю в Штеттіні. Гертруда Лодаль була однопартійкою Ельзи.
Вона працювала нянею, а потім робітницею в книжковій друкарні. Гертруда Лодаль брала участь у профспілковій діяльності та очолювала берлінський осередок. У 1895 році її обрали до правління асоціації помічників друкарів. Після заміжжя вона на громадських засадах працювала в наглядовій раді споживчого кооперативу. Як представниця кооперативу, увійшла до правління Національної жіночої служби під час війни. Гертруда Лодаль писала для профспілкових журналів і щоденних газет. Вона була депутатом Національних зборів до 1920 року.
Берлінки в Національному зібранні
Ельфріда Райнек теж обралася від СДПН, бувши знайомою з політичною боротьбою від своєї матері Пауліни Штеґеманн, яка заснувала в 1873 році Берлінське об’єднання робітничих жінок і дівчат. Ельфріда Райнек вступила до СДПН у 1890 році, працювала швачкою до заміжжя і стала матір’ю сина. З 1912 року вона була представницею жінок СДПН у районній виконавчій дирекції Соціал-демократичного виборчого об’єднання Тельтов-Бесков. Райнек працювала волонтером в організаціях допомоги бідним та інших благодійних організаціях і допомагала заснувати Асоціацію добробуту робітників. У 1919 році вона була обрана до керівництва СДПН. Ельфріда Райнк була депутаткою Рейхстагу до 1924 року. У 1945 році вона брала участь у відновленні СДПН у Східній Німеччині.
Депутатка Анна Сімон до 46 років працювала кранк-степеркою. Вона була співзасновницею професійної асоціації для всіх працівників цієї промисловості. У 1908 році Анна Сімон була прийнята на роботу в асоціацію текстильних робітників, спочатку в Берліні, потім у Форсті, а з 1911 року в Бранденбурзі. Переїхавши до Бранденбурга, Анна стала членом виконавчого комітету виборчого округу СДПН у Західному Вестфаленді. З 1916 до 1919 року вона працювала бухгалтером у «Фольксфюрзорге». Анна Сімон представляла СДПН у Національних зборах у 1919–20 роках і в прусському земельному парламенті з 1921 до 1924 року.
Усього в 1919 році до Національно зібрання було обрано 37 жінок. Це означало, що жінки становили майже 10 відсотків депутатів, 37 із 423 мандатів дісталися їм. Це була найвища квота в німецькому парламенті до нині.